ПРИСВОЇТИ ПОЧЕСНЕ ЗВАННЯ «ГЕРОЙ УКРАЇНИ» МУЖНЬОМУ ВОЇНУ, КОМАНДИРУ, НАСТАВНИКУ СОТЕНЬ ДОБРОВОЛЬЦІВ, ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЮ 95-ї ОКРЕМОЇ ДЕСАНТНО-ШТУРМОВОЇ БРИГАДИ, ПАТРІОТУ УКРАЇНИ — ВАСИЛЮ ВАСИЛЬОВИЧУ МАЛКОВИЧУ, ДРУГУ ХОРВАТУ

Василь Малкович народився 7 червня 1992 року в селі Вижній Березів, Івано-Франківська область.

Заснував підрозділ «Заграва» й був одним із засновників «Правого сектору». Під час Майдану був одним із командирів «Правого сектора» в Києві. У Всеукраїнській організації «Тризуб» ім. Степана Бандери обіймав посаду першого заступника Головного командира в званні майора. У «Заграві» обіймав посаду сотника. Керував боями і брав у них безпосередню участь.

У квітні 2014 року Василь Малкович долучився до формування Українського добровольчого корпусу «Правого сектора». З квітня по серпень 2014 року брав активну участь у бойових діях у зоні проведення АТО в складі 5-го окремого батальйону ДУК ПС: звільнення Карлівки, Донецької області, боях під Іловайськом.

Наприкінці серпня 2014 року поблизу населеного пункту Піски Донецької області він отримав поранення середньої важкості й довгий час перебував на лікуванні та реабілітації.

«Зірвалася граната, у друга Хорвата були перебиті обидві стопи. Якби він пройшов ВЛК, то міг би не йти в посадки, не штурмувати, але він обрав чесний бій з дуже сильними противниками», — згадує побратим, друг Кобра.

Під час акції «Громадянська блокада Криму» у вересні-грудні 2015 року Василь Малкович очолював зведений загін бійців «Правого сектору» і забезпечував охорону учасників акції.

За боротьбу у складі Українського добровольчого корпусу друг Хорват був нагороджений медаллю ДУК ПС «За мужність», нагрудною відзнакою «Боєць/ветеран ДУК ПС 2014», нагрудною відзнакою «Середні поранення бійця ДУК ПС», знаком «За участь у громадянській блокаді Криму».

З серпня 2016 року по жовтень 2017 року він виконував обов’язки Начальника Головного Штабу ДУК ПС.

Зі службової характеристики про Василя Малковича від командира Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор» Андрія Стемпіцького:

«Василь Малкович мав добре розвинені організаторські здібності, цілеспрямованість і працелюбність, оптимізм і стійкість у важких військових умовах. Усі свої навички та здібності застосовував для збереження суверенітету та територіальної цілісності України в боротьбі проти терористів, сепаратистів та російських окупантів».

На початку січня 2022 року друг Хорват, проаналізувавши ситуацію в державі й світі та вивчивши заяви світових лідерів про неминучість війни найближчими місяцями, почав першим звʼязуватися з однодумцями для обговорення спільної стратегії оборони територій.

За проханнями побратимів з ТРО та розуміючи потребу вишколу добровольців, він залишився для підготовки особового складу франківців. Для навчання земляків у медичній, тактичній та топографічній справах він залучив досвідчених бійців ВО «Тризуб» імені С. Бандери. Разом із побратимами на початку повномасштабного вторгнення він підготував близько 1000 добровольців.

У другій половині березня Василь Малкович з групою тризубівців виїхав на оборону Києва. Заїхавши до столиці та зустрівшися з командирами, він сформував контрдиверсійні групи. Бійці опанували дрони, NLAW, ПТРК, Javelin і великокаліберні кулеметні установки натівського зразка.

«В першу ніч, коли група приїхала на Київщину, вона лягла спати на спортивному матраці. Хорват допізна розмовляв зі старими побратимами й прийшов останнім, коли вже всі спали. Він нікого не став будити, а ліг поруч на голу підлогу без нічого, так і спав до ранку», — друг Фаєр говорить, що одна ця ситуація характеризує Василя Малковича як командира.

Завдяки гострому та аналітичному розуму з групи друга Хорвата під час оборони Києва не загинув жоден його боєць.

17 липня 2024 року Хорват добровільно мобілізувався до лав Збройних сил України, де героїчно та самовіддано боровся проти російських окупантів.

«Він казав, що йому пропонували посаду в штабі, і він навіть пішов на навчання — провів там один день. Вже на другий зрозумів, що це не його. Сказав, що йому краще в посадці з побратимами, ніж у теплому кабінеті далеко від передової. Через кілька днів після нашої розмови він пішов на штурм разом із хлопцями. Він вів групу: завжди йшов першим у бій, а виходив останнім. Так чинять ті, для кого честь і відповідальність — не просто слова», — згадує друг Кобра.

Побратими розповідають ще одну історію: після зачистки посадки від елітних військ ворога в групі Хорвата були втрати: один — «200», ще один — «300», легкий. Під командуванням Хорвата побратими винесли з поля бою тіло загиблого воїна, не залишивши свого на чужій землі.

Бійці, які після зачисток виставляли спостережні пункти, просили Хорвата залишатися з ними. Вони бачили в ньому сильного, відважного польового командира й надійного друга. Йому довіряли життя й за ним ішли без вагань.

«Такі люди — це опора. Це ті, хто не ховається за спинами інших, хто обирає найважчий шлях, бо знає: інакше не може. Історії про них — це не просто спогади. Це пам’ять про силу духу, братерство і справжню мужність», — друг Кобра.

Зі службової характеристики Василя Малковича від командира розвідувальної роти 95 бригади лейтенанта Олександра Сікорського:

«Він підтримував військову дисципліну. Постійно піклувався про стан справ у взводі та роті. Знав на відмінно довірену йому зброю та техніку. Завжди зберігав її в бойовій готовності».

12 квітня 2025 року поблизу населеного пункту Олешня Суджанського району Курської області російської федерації Василь Малкович зник безвісти. За свідченнями побратимів, друг Хорват загинув в оточенні ворога. Його останнє звання — солдат. Посада — розвідник-сапер розвідувальної роти військової частини А0281.

«Всі родичі по батьковій лінії воювали у визвольних рухах. Починаючи від Володимира Великого, який пішов походом на Карпати, тоді до нього пристали білі хорвати — то мої предки», — розповідав боєць. Саме через це він обрав позивний «Хорват». Це символ спадкової боротьби.

Його внесок — десятки врятованих життів та виконані завдання, навіть тоді, коли шансів на це залишалося критично мало. Він був тим, хто йшов першим і тримався до кінця.