Про присвоєння звання Героя України (посмертно) рядовому Пауку Андрію Петровичу

Пане Президенте!

Просимо Вас розглянути клопотання про присвоєння найвищого державного звання — Герой України (посмертно) — рядовому 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу (в/ч А0666) Пауку Андрію Петровичу (23.08.1978 р.н.) за особисту мужність, героїзм, самопожертву та вагомий внесок у захист незалежності, суверенітету й територіальної цілісності України.

Паук Андрій Петрович народився 23 серпня 1978 року у місті Миколаїв Стрийського району Львівської області.

Ще з 2014 року він активно займався волонтерською діяльністю у складі громадської організації «Рабів до раю не пускають», допомагаючи постраждалим мешканцям сходу України та підтримуючи українських військових і цивільних.

З початку повномасштабного вторгнення російського агресора, у березні 2022 року, без вагань став на захист України у складі 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу (в/ч А0666).

У складі свого підрозділу брав участь у запеклих боях на Південному напрямку, зокрема на території Херсонської та Миколаївської областей.

У березні–квітні 2022 року під час боїв за село Олександрівка Херсонської області підрозділ, у якому служив Андрій Паук, потрапив у повне оточення. Протягом 23 днів українські військові тримали кругову оборону в надзвичайно складних умовах під постійними цілодобовими артилерійськими обстрілами, штурмами та атаками ворога.

Під час виконання бойових завдань Андрій отримав поранення, численні контузії, осколкові травми та ушкодження внаслідок артилерійських обстрілів і завалів. Попри це, щоразу повертався до виконання обов’язків та продовжував боротьбу.

Перебуваючи на посаді кулеметника, неодноразово стримував атаки противника, брав участь у відбитті штурмів, координував вогонь української артилерії по ворожій техніці та живій силі противника.

20 квітня 2022 року основна частина підрозділу прорвалася з оточення, однак Андрій Паук свідомо залишився на прикритті побратимів та вийшов із оточення лише 21 квітня, ризикуючи власним життям заради порятунку інших військовослужбовців.

Під час виходу з оточення він виніс із позицій державний прапор України, який був оберегом підрозділу. Ризикуючи власним життям, Андрій ніс його через вогневі точки та засідки ворога. Сьогодні цей прапор зберігається у громаді села Олександрівка як символ незламності українських захисників.

Після виходу з оточення Андрій тривалий час лікувався від наслідків отриманих бойових травм, переніс затяжну кому та внаслідок захисту Батьківщини отримав інвалідність II групи.

За особисту мужність та відданість Україні Андрій Паук був нагороджений:

Орденом «За мужність» III ступеня (Указ Президента №281 від 26.04.2022, знак №305196);

Медаллю «За незламність духу» (Розпорядження Миколаївської міської ради №125/03-06 від 23.08.2024);

відзнаками та нагородами за службу і участь у бойових діях.

Через важкі травми та наслідки поранень Андрій був визнаний непридатним до військової служби та виключений з військового обліку 28.10.2022.

18 березня 2026 року Андрій Паук помер у госпіталі після тривалого лікування наслідків поранень, отриманих під час виконання бойових завдань із захисту України.

Без чоловіка та батька залишилися дружина Ольга та четверо доньок: Анастасія, Софія, Анна-Марія та Соломія. Без єдиного сина залишилася літня мати — Пелех Любов Юріївна.

Андрій Паук віддав Україні своє здоров’я, сили та життя. Його мужність, самопожертва, вірність присязі та незламність є прикладом справжнього українського воїна і громадянина. Його подвиг назавжди залишиться прикладом для майбутніх поколінь українців.

Пане президент, просимо присвоїти Пауку Андрію Петровичу звання Героя України (посмертно).

Слава Україні!