​Ніколи нічого не боявся, йому назавжди 23: Присвоєння звання Героя України (посмертно) воїну-НГУ Сидорку Антону Олександровичу.

​Пане Президенте!
​Звертаюсь до Вас від імені знівеченої горем матері з проханням розглянути петицію про присвоєння найвищого почесного звання «Героя України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) моєму єдиному сину — військовослужбовцю за контрактом Національної гвардії України, солдату Сидорку Антону Олександровичу (10 серпня 2001 року народження). Мій син, мій ангел, який ніколи нічого не боявся і завжди йшов по життю з посмішкою, немов сонечко, віддав своє життя за свободу України. Йому назавжди залишиться 23 роки.
​Антон народився в селі Червона Зірка Снігурівського району Миколаївської області, звідки й був призваний на службу Снігурівським військкоматом. Він був унікальною, надзвичайно обдарованою людиною, яка всього в житті досягала власною наполегливою працею та саморозвитком. Не закінчуючи вищих навчальних закладів, Антон самотужки досконало опанував англійську мову, завжди прагнув до нових знань і мав залізну дисципліну — самостійно займався пауерліфтингом та піднімав штангу вагою 170 кг. Своє доросле життя він пов'язав з Одещиною, де створив родину та де базувалася його військова частина.
​З початком повномасштабної війни Антон прийняв мужнє і свідоме рішення захищати Батьківщину до кінця та підписав контракт із Нацгвардією. Він стал невіддільною частиною підрозділу батальйону безпілотних систем 11-ї бригади НГУ імені Михайла Грушевського (в/ч 3012, м. Одеса) на посаді пілота БПЛА. Мій син пройшов найгарячіші та найважчі ділянки фронту, мужньо виконуючи бойові завдання на Покровському та Курському напрямках. Його винятковий розум, технічний талант і висока відповідальність захоплювали командування та побратимів. Завдяки його професіоналізму як оператора дронів на цих пекельних позиціях, волонтери активно допомагали підрозділу, довіряючи важливе обладнання, а сам Антон ефективно нищив ворога та рятував життя товаришів по службі. За життя був нагороджений нагрудним знаком «Ветеран війни — Учасник бойових дій».
​12 березня 2025 року на Запорізькому напрямку, поблизу села Павлівка Василівського району, Антон проявив найвищу жертовність. Після важкої та виснажливої бойової зміни, дізнавшись, що більшість побратимів на позиціях похворіли і залишилися без підтримки, він добровільно зголосився допомогти і разом із побратимом-водієм особисто повіз боєприпаси на передову лінію фронту. Виконавши цей обов'язок і врятувавши підрозділ, на зворотному шляху їхній автомобіль потрапив під запеклу цілеспрямовану атаку ворожих дронів на оптоволокні, проти яких засоби радіоелектронної боротьби були безсилі. Перший удар прийшов на Антона. Мій син загинув у віці 23 років, до останнього подиху залишаючись вірним присязі. Попри відчайдушні спроби побратимів допомогти, врятувати хлопців було неможливо — ворог наздогнав і вбив обох воїнів. За проявлену мужність Сидорко Антон Олександрович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
​Він віддав життя за свободу України, залишивши вдома матір та маленьку шестирічну сестричку.
​Користуючись цією нагодою, хочу особисто подякувати нашому Президенту Зеленському Володимиру Олександровичу за його сумлінне старання перед народом, адже саме завдяки Його твердому характеру і рішучим діям Україна не була завойована «за три дні», як про це мріяв підступний ворог.
​Пане Президенте, зважаючи на винятковий героїзм, надлюдську мужність, самовідданий порятунок особового складу та вірність Україні, просимо Вас підтримати це звернення та присвоїти Сидорку Антону Олександровичу звання Героя України (посмертно).
​Вічна слава і пам'ять пілоту БПЛА! Вічна пам'ять Героям! Разом до перемоги, все буде Україна!