Петиція про присвоєння звання «Герой України» (посмертно) Медведєву Володимиру Євгеновичу

Шановний пане Президенте України!

Звертаємося до Вас із проханням розглянути питання щодо присвоєння найвищої державної нагороди — звання «Герой України» (посмертно) військовослужбовцю Збройних Сил України Медведєву Володимиру Євгеновичу, 17 квітня 1981 року народження, старшому стрільцю кулеметного взводу 2 стрілецького батальйону 4 окремої танкової бригади (нині — 4 окрема важка механізована бригада), військової частини А7015, який віддав своє життя за свободу та незалежність України.

Медведєв Володимир Євгенович народився 17 квітня 1981 року в селищі Дубов'язівка Конотопського району Сумської області, де минули його дитячі та юнацькі роки. Навчався у Дубов'язівській загальноосвітній школі, де здобув неповну середню освіту, закінчивши 9 класів. Ще зі шкільних років Володимир вирізнявся добротою, працьовитістю, витримкою та готовністю прийти на допомогу кожному. Для своїх однокласників та друзів він був прикладом стійкості, наполегливості та людяності.

Після закінчення школи Володимир вступив до Конотопського професійно-технічного училища №8, де здобув професію будівельника-каменяра. У молодому віці його спіткали тяжкі випробування. Передчасно пішла з життя старша сестра Тетяна, залишивши маленьку доньку Яну. Володимир став справжньою опорою для своєї родини — батьків, молодшої сестри Наталії та племінниці, яку любив і підтримував як рідну дитину. Через чотири роки він втратив і свого батька — Медведєва Євгена Павловича, який помер від тяжкої хвороби.

З юних років Володимир багато працював, щоб допомагати своїй сім'ї. Працював на Дубов'язівському хлібокомбінаті, а з 2008 по 2017 рік — на Дубов'язівському цегельному заводі, де здобув повагу колег як відповідальний та сумлінний працівник.

Власної сім'ї Володимир не створив, адже значну частину свого життя присвятив рідним, допомагав виховувати племінницю Яну та племінника Віктора. Він дуже любив дітей і мріяв про власну сім'ю та дітей, але, на жаль, життя склалося інакше.

З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році Володимир разом зі своїм племінником Віктором допомагали українським військовим, підтримували захисників та робили все можливе для наближення перемоги. У той час він не мав змоги вступити до лав Збройних Сил України, оскільки доглядав за тяжкохворою матір'ю — Медведєвою Раїсою Пилипівною. 5 лютого 2024 року матері не стало, і ця втрата стала для Володимира великим ударом.

Незважаючи на особисте горе, вже 24 лютого 2024 року Володимир був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України. Він проходив службу у 2 стрілецькому батальйоні 4 окремої танкової бригади військової частини А7015. Після проходження базової загальновійськової підготовки проявив себе як дисциплінований, мужній та відповідальний воїн, здобув повагу командирів і побратимів та був призначений на посаду старшого стрільця кулеметного взводу.

До останнього подиху Володимир Євгенович залишався вірним Військовій присязі та українському народові. 12 серпня 2024 року, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Невське Луганської області, він зник безвісти. Більше шістнадцяти місяців рідні, близькі та побратими жили надією на його повернення, однак 25 грудня 2025 року було офіційно підтверджено, що Володимир загинув 12 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання, захищаючи територіальну цілісність та незалежність України.

Медведєв Володимир Євгенович був людиною великої душі, люблячим сином, братом, дядьком, вірним другом і надійним побратимом. Він завжди ставив інтереси інших вище за власні, не боявся труднощів і до останнього залишався відданим своїй Батьківщині.

За проявлену мужність, самовідданість, незламність духу, вірність військовій присязі та героїзм, проявлені під час захисту державного суверенітету і територіальної цілісності України, просимо присвоїти Медведєву Володимиру Євгеновичу найвище державне звання — «Герой України» (посмертно).

Світла пам'ять Герою. Його подвиг назавжди залишиться в наших серцях.

Вічна слава Захиснику України!

Слава Україні!