Петиція до Президента України про присвоєння звання Героя України (посмертно) Сопруну Олександру Петровичу

Шановний пане Президенте України!

Я, дружина загиблого Захисника України Сопруна Олександра Петровича, звертаюся до Вас із проханням присвоїти моєму чоловікові найвище державне звання — Герой України (посмертно).

Сопрун Олександр Петрович народився 28 червня 1981 року. Він був людиною честі, великого серця, добрим, щирим, працьовитим і справедливим.

За освітою — учитель біології, валеології з основами екології. Проте справою його життя стала будівельна справа. Він мав золоті руки, був справжнім господарем, умів знайти вихід із будь-якої ситуації, ніколи не відмовляв у допомозі й завжди приходив на підтримку тим, хто її потребував.

Найбільшою цінністю для Олександра була родина. Він був люблячим чоловіком і турботливим батьком шістьох дітей. Трьох дітей він виховував від народження, а ще для трьох став справжнім батьком, подарувавши їм любов, турботу, підтримку та родинне тепло. Для всіх шістьох дітей він був найдорожчим татом, який жив заради своєї сім'ї та робив усе можливе, щоб вони були щасливими.

Особливим болем для нашої родини є те, що в Олександра залишився єдиний рідний син, який ще не досяг повноліття. Для нього надзвичайно важливо знати, що подвиг його батька буде гідно вшанований державою. Це не поверне йому тата, але стане підтвердженням того, що його батько був справжнім Героєм України.

Олександр був єдиним сином у своєї матері. Його батько помер раніше. Мама була людиною з інвалідністю І групи, була прикута до ліжка та потребувала постійного догляду. Олександр був для неї найбільшою опорою. На жаль, вона не дожила до страшної звістки про офіційне підтвердження загибелі свого єдиного сина.

У серпні 2024 року Олександр добровільно став до лав Збройних Сил України. Він проходив службу на посаді навідника 1 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти військової частини А2980. Сумлінно виконував свій військовий обов'язок, був вірним військовій присязі та Українському народові.

27 листопада 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Петрівка Донецької області, під час штурмових дій противника, Олександр разом із побратимами прийняв нерівний бій. Він не відступив, не покинув позицію, не здався в полон, а до останнього подиху боронив українську землю, віддавши найдорожче — своє життя за свободу, незалежність і майбутнє України.

Після того бою зв'язок із моїм чоловіком був втрачений. Майже півтора року наша родина жила між надією та болем, щодня чекаючи хоч якоїсь звістки. Ми вірили, молилися, не втрачали надії. Але 2 червня 2026 року результати ДНК-експертизи підтвердили найстрашніше — мого чоловіка більше немає. 11 червня 2026 року ми провели його в останню земну дорогу.

Сьогодні я залишилася без коханого чоловіка, шестеро дітей — без люблячого тата, а Україна втратила мужнього Захисника, який до останнього подиху залишався вірним своєму народові.

Я звертаюся до Вас не лише як дружина загиблого воїна, а як жінка, яка втратила найдорожчу людину. Я не прошу нагороду заради себе. Я прошу справедливості для мого чоловіка, який без вагань став на захист України й віддав за неї найдорожче — власне життя.

Прошу Вас присвоїти Сопруну Олександру Петровичу найвище державне звання — Герой України (посмертно).
Для мене це буде визнанням його подвигу. Для наших дітей — гордістю за свого батька.
Для його пам'яті — заслуженою шаною. А для українського народу — підтвердженням того, що держава пам'ятає кожного Захисника, який віддав життя за свободу та незалежність України.

Закликаю всіх небайдужих громадян України підтримати цю петицію. Кожен підпис — це прояв вдячності, шани та пам'яті про людину, яка не злякалася ворога, не відступила, не здалася в полон і до останнього подиху виконувала свій обов'язок перед Україною.

Вічна пам'ять Герою. Вічна слава Захиснику України!