Присвоїти звання Героя України (посмертно) штаб-сержанту Арабаджи Руслану Євгенійовичу.

Прошу Президента України присвоїти звання «Герой України» (посмертно) штаб-сержанту Арабаджи Руслану Євгенійовичу - інспектору прикордонної служби вищої категорії, начальнику другого відділення інспекторів прикордонної служби підрозділу швидкого реагування 17 прикордонного загону імені полковника Олександра Жуковського Державної прикордонної служби України - за виняткову мужність, героїзм, самопожертву та вірність військовій присязі під час захисту незалежності й територіальної цілісності України.

Арабаджи Руслан Євгенійович народився 07 серпня 1995 року в селі Орлівка Одеської області. Він був звичайним українським хлопцем, який мріяв про військову службу, любив свою родину, цінував дружбу та завжди приходив на допомогу тим, хто цього потребував. Але коли для України настали найтяжчі часи, він став тим, ким може стати далеко не кожен - справжнім Воїном.

З перших років служби Руслан зарекомендував себе як мужній, відповідальний та безстрашний військовослужбовець. Він виконував бойові завдання на найскладніших напрямках, брав участь в обороні України на Херсонському, Донецькому, Сумському та Курському напрямках. Побратими знали його як людину, яка ніколи не ховалася за спинами інших, завжди йшла туди, де найважче, і ніколи не залишала своїх у біді.

Для Руслана слова «побратим» і «обов'язок» не були просто словами. Він жив ними.

07 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Свердлікове курської області російської федерації відбувся його останній бій.
У той день він міг рятувати себе.
Міг відійти разом з іншими.
Міг обрати життя.
Але він обрав своїх побратимів.

Зі свідчень військовослужбовців, які перебували поруч із ним, відомо, що Руслан добровільно залишився прикривати відхід інших груп. Він наказував побратимам відходити та рятуватися, а сам залишився на позиції. Він свідомо взяв на себе удар ворога, щоб інші змогли вийти живими.

Саме завдяки його рішенню побратими отримали можливість відійти та зберегти свої життя.
У той момент, коли багато хто думав про власний порятунок, Руслан думав про життя інших.
Він зробив останній крок уперед.
Крок, який коштував йому життя.
Крок, завдяки якому вижили інші.
Саме так проявляється справжній героїзм.
Не в словах.
Не в нагородах.
Не в гучних промовах.
А в готовності віддати власне життя заради інших.

Про те, ким був Руслан, найкраще говорять не документи, а слова людей, яких він врятував.
Один із його побратимів написав: «Він мене врятував, виводив із Донецька з "нуля". Шість днів був з ним на позиції. Вперше я побачив, що таке щирий, добрий, сміливий воїн. Потім він врятував мене ще раз. Все життя буду його пам'ятати. Він був справжнім сміливим воїном. У подальшому я таких не зустрічав. Він буде прикладом на все життя для мене».
Ці слова - не просто спогад.
Це свідчення людини, яка залишилася живою завдяки Руслану.

Понад рік родина чекала на звістку.
Понад рік жила між надією і відчаєм.
Лише через 1 рік, 2 місяці та 3 дні після останнього бою загибель Руслана була підтверджена результатами ДНК-експертизи.
Увесь цей час його рідні вірили, що він повернеться.
Але він повернувся Героєм.

Життєвим девізом Руслана були слова:«Я - український солдат. А український солдат ніколи не здається».
Він залишився вірним цим словам до останнього подиху.

Сьогодні ми просимо не лише про нагороду.
Ми просимо про справедливість.
Про визнання подвигу людини, яка віддала власне життя, рятуючи інших.
Про вшанування пам'яті воїна, який до останнього залишався вірним побратимам, військовій присязі та Україні.

Арабаджи Руслан Євгенійович заплатив найвищу ціну за наше майбутнє - власне життя.
Його подвиг є прикладом найвищої військової доблесті, незламності духу та безмежної відданості Українському народові. Саме такі вчинки є проявом справжнього героїзму та заслуговують на найвище державне визнання.

Просимо Президента України гідно вшанувати подвиг штаб-сержанта Арабаджи Руслана Євгенійовича та присвоїти йому найвище державне звання — «Герой України» (посмертно).
Це стане справедливим визнанням його подвигу, виявом вдячності держави та українського народу, а також гідним вшануванням пам'яті воїна, який до останнього подиху залишався вірним військовій присязі, побратимам і Україні.

Герої живуть доти, доки живе пам'ять про них.
Ім'я Руслана Арабаджи заслуговує бути навіки вписаним в історію України як ім'я воїна, який свідомо пожертвував власним життям заради своїх побратимів, свободи Українського народу та майбутнього незалежної України.