Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) Ісюку Олександру Вікторовичу

Шановний пане Президенте України!

Я, донька Ісюка Олександра Вікторовича, звертаюся до Вас з проханням, яке є надзвичайно важливим для нашої родини.

Прошу присвоїти звання Героя України (посмертно) моєму батькові — матросу 37 окремої бригади морської піхоти Ісюку Олександру Вікторовичу, позивний «Радік», який віддав своє життя за свободу, незалежність і майбутнє України.

У січні 2023 року мій тато був мобілізований до лав Збройних Сил України. Без вагань він став на захист своєї Батьківщини, усвідомлюючи всі небезпеки війни. За час служби він був у Іванівці, Чорнобаївці, Херсонській та Донецькій області. Усюди, куди його направляв військовий обов’язок, він залишався мужнім, відповідальним і відданим своїй державі воїном.

19 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Богоявленка Донецької області мій тато загинув. Але наша родина не знала про це майже півтора року. Увесь цей час він вважався безвісти зниклим. Ми жили між надією і відчаєм, чекали кожної звістки, молилися та вірили, що він повернеться додому. Лише у квітні 2026 року ми отримали офіційне підтвердження його загибелі.

Мій тато загинув на 50-му році життя. Вдома на нього чекали дружина, двоє дітей і батько. Він був не лише люблячим чоловіком, турботливим батьком і сином. Він був людиною, яку щиро любили й поважали. Добрий, чуйний, життєрадісний, справедливий — саме таким його пам’ятають усі, хто мав щастя бути з ним знайомим. У рідному місті він мав багато друзів і знайомих, завжди був готовий прийти на допомогу та підтримати тих, хто цього потребував.

Для мене він був людиною, яка навчила мене бути чесною, сильною, любити свою родину та свою Батьківщину. Він мріяв про мирне життя, про щасливе майбутнє своїх дітей. Але заради цього майбутнього він віддав найдорожче — власне життя.

Мій батько не прагнув слави чи нагород. Він просто виконував свій обов’язок перед Україною. До останнього подиху він залишався вірним військовій присязі, своїм побратимам і українському народові.

Я знаю, що жодне звання не поверне мені тата. Не поверне чоловіка моїй мамі, сина — своєму батькові, батька — своїм дітям. Але присвоєння йому звання Героя України стане справедливим і гідним визнанням його мужності, самопожертви та подвигу. Це буде свідченням того, що держава пам’ятає своїх Захисників і гідно вшановує тих, хто віддав найцінніше за нашу свободу.

Від імені нашої родини, друзів, побратимів і всіх небайдужих українців щиро прошу підтримати цю петицію та присвоїти матросу 37 окремої бригади морської піхоти Ісюку Олександру Вікторовичу, позивний «Радік», найвище державне звання — Герой України (посмертно).

Він назавжди залишиться нашим Героєм. Його подвиг житиме в пам’яті рідних, побратимів і всіх українців як приклад справжньої мужності, честі та безмежної любові до своєї країни.

Вічна пам’ять і слава Герою України!