Просимо Президента України присвоїти звання «Герой України» (посмертно) військовослужбовцю Морозову Олегу Леонідовичу за мужність, самовідданість і вірність військовій присязі, проявлені під час захисту незалежності та територіальної цілісності України. Він до останнього виконував свій військовий обов'язок, віддавши найцінніше — власне життя за свободу українського народу. Вважаємо, що його подвиг заслуговує на найвищу державну нагороду.

Шановний пане Президенте!

Звертаємося до Вас з проханням присвоїти найвище державне звання «Герой України» (посмертно) військовослужбовцю Морозову Олегу Леонідовичу, 29 вересня 1967 року народження, воїну 120 окремої бригади територіальної оборони, 168 батальйону, який віддав своє життя, захищаючи незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

У мирному житті Морозов Олег Леонідович усе своє життя працював електриком. Це була не просто його професія, а справжнє покликання. Його знали як сумлінного майстра, чесну, доброзичливу та щиру людину, яка ніколи не відмовляла у допомозі. Односельці неодноразово зверталися до нього, знаючи, що він завжди знайде час, щоб допомогти з будь-якими питаннями, пов'язаними з електрикою чи домашнім господарством. Він жив за простим принципом: якщо можеш допомогти — допоможи.

Коли на українську землю прийшла повномасштабна війна, Олег Леонідович без вагань став на захист Батьківщини. Він усвідомлював усю небезпеку військової служби, але понад власний спокій ставив безпеку своєї родини, рідної землі та українського народу.

У 2024 році він уже мав право завершити трудову діяльність і вийти на заслужений відпочинок. Проте замість мирного життя він обрав залишитися у строю. Він свідомо продовжив захищати Україну, розуміючи, що саме в цей час його досвід, мужність і відданість потрібні державі. Це рішення стало ще одним підтвердженням його відповідальності, патріотизму та готовності жертвувати собою заради інших.

За словами побратимів, які виконували бойові завдання разом із ним, у 2023 році під час боїв на Бахмутському напрямку підрозділ опинився під безперервним інтенсивним ворожим обстрілом. У тому бою було втрачено багато українських воїнів. Попри смертельну небезпеку Олег Леонідович не думав лише про власне життя. Узявши радіостанцію, він самостійно вирушив обстежувати територію навколо будівлі, щоб знайти безпечний шлях і місце укриття для своїх побратимів.

Під час цього обходу він виявив ворожого військовослужбовця, який переховувався зовсім поруч із позиціями українських захисників. За словами побратимів, саме своєчасне виявлення противника дало можливість українським військовим вчасно зреагувати та могло допомогти уникнути ще більших втрат. Цей вчинок назавжди залишився у пам'яті тих, хто був поруч із ним, як приклад справжньої мужності, самовідданості та безмежної відповідальності за життя побратимів.

Після виконання бойових завдань на Бахмутському напрямку Олег Леонідович продовжив службу на північному кордоні України, виконуючи бойові завдання на рубежах з Білоруссю у районі Чорнобильської зони. Він залишався вірним військовій присязі та сумлінно виконував поставлені завдання там, де цього потребувала Україна.

У 2024 році він знову вирушив на передову — цього разу на Донецький напрямок, у Покровський район. 11 травня 2024 року, під час виконання бойового завдання, зв'язок із ним було втрачено. Відтоді він вважався зниклим безвісти.

Для родини розпочалися довгі десять місяців болісного очікування, сповнених надії та віри. Лише після репатріації тіл було підтверджено його загибель. У березні 2025 року рідні змогли провести Морозова Олега Леонідовича в останню путь із усіма військовими почестями.

За особисту мужність, самовідданість і вірність військовому обов'язку Морозова Олега Леонідовича було нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Проте ми переконані, що його життєвий шлях, свідомий вибір залишитися на захисті України навіть тоді, коли він уже мав право на заслужений відпочинок, його героїчні дії під час боїв на Бахмутському напрямку, багатомісячна служба на найнебезпечніших ділянках фронту та вірність військовій присязі до останнього подиху заслуговують на найвище державне визнання.

Просимо Вас, пане Президенте, присвоїти Морозову Олегу Леонідовичу звання «Герой України» (посмертно).

Це стане не лише гідним вшануванням пам'яті одного мужнього воїна, а й знаком поваги до всіх українських Захисників, які без вагань віддали найдорожче — власне життя — за свободу, незалежність і майбутнє України.