Про присвоєння звання «Героя України» (посмертно) старшому сержанту Мазур Едуардові Васильовичу

ПЕТИЦІЯ

Про присвоєння звання «Героя України» (посмертно)

Президенту України Володимиру Зеленському від матері загиблого військового ЗСУ Інни Олександрівни Мазур.

Звертаюсь із проханням присвоїти найвище державне звання «Герой України» моєму синові – Едуардові Васильовичу Мазуру 1987 р. н. (посмертно).

Автор (ініціатор) Інна Олександрівна Мазур.

Дата оприлюднення

Біографія сина під час служби в ЗСУ додається.

08.10. 2014 р. під час проведення АТО мій син Едуард Мазур добровільно, не будучи мобілізованим, заключив контракт із Міністерством оборони України про проходження військової служби в ЗСУ на посаді солдата. Пройшовши навчання з управління бульдозерам на артилерійському тягачі (БАТі) у Львові, він робив площадки для установки військових машин, бліндажів, окопи для бойової техніки в зоні АТО. Одного разу БАТ потрапив під обстріл, його підбили, а Едуарда, при спробі вибратися з цієї техніки, вибуховою хвилею викинуло з неї, після чого БАТ згорів

За оновленим контрактом, як старший солдат, Едуард Васильович перебував на посаді командира гармати І гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного самохідно-гаубичного дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини А0281 – з 15.10.2016 р. по 1.06.2017 р. та з 23.10.17 р. по 20.05.2018 р., де приймав участь у проведенні Операції об’єднаних сил в Донецькій та Луганській областях. На службі за останнім контрактом перебував до 08.2020 р., має позитивні характеристики від командування.

За участь в АТО Е. В. Мазур був нагороджений такими нагородами:

1. Почесна відзнака «За оборону Маріуполя» № 71 від 23.12.2015 р.
2. Медаль «Спаси і Сохрани» митрополита Київського і всієї України Стефана (Негребецького) від 05.06.2016 р.
3. Почесна відзнака «За заслуги» наказ № 99 від 28.06.2016 р.
4. Почесна відзнака «Учасник бойових дій» в. ч. пп В 1719 від 05.12.2016 р. Грамота і 5.
5. Подяки за сумлінне виконання військового обов’язку, проявлену особисту мужність під час виконання АТО на території Донецької і Луганської областей від від керівника сектору «М» генерал – лейтенанта А. М. Сиротенка, 14.10.2015 р. та від
командира в. ч. пп В 1719 підполковника О. В. Коноплястого , 14.10. 2015 р.

У вересні 2020 р. при закінченні контракту був звільнений із лав ЗСУ.

Новий контракт Е. В. Мазура з Міністерством оборони України був укладений теж добровільно 13.01.2022 року – на службу поступив старшим солдатом 85 окремий батальйон ТРО м. Кременець. На початку повномасштабної війни був направлений для проходження військової служби на Запорізький напрямок на посаді водія в роті забезпечення 85 окремого батальйону 105 окремої бригади ТРО. Із часом був переведений на посаду водія в медичну службу, де займався евакуацією поранених військових із передових позицій. 04.2026 р. згаданий батальйон був перекинутий на Сумський напрямок. На цей час старшого сержанта Едуарда Мазура було призначено бойовим медиком протидії екіпажам БпЛА першого батальйону безпілотних систем в. ч. …….105 окремої бригади ТРО.

…Про ці, більш як десять календарних років служби Едуарда Мазура в ЗСУ, варто було б написати книгу для підростаючого та прийдешнього поколінь українців, щоб свято берегли пам’ять про одного з своїх Героїв. Про його щоденні надлюдські зусилля із захисту і порятунку побратимів у ході виконання бойових завдань на ввірених йому позиціях, про смерть його друзів у нього на руках, про величезне число контузій, які вже перестав рахувати… Але, на жаль, цього зробити вже не можливо, бо пам’ять про щоденні військові будні, ситуації на межі фізичних і психічних можливостей, Едик забрав із собою в засвіти…

Формат цього документу дозволяє пригадати всього однин-два випадки із цієї «військової рутини».

Перший стався 22 серпня 2025 року під час російського наступу, де нашим військовим довелося залишати власні позиції в одній із посадок Запоріжчини, де ще залишалося чимало поранених українських військових. Упродовж двох діб поранені очікували евакуації, але усі спроби їх порятунку зазнавали невдач… Зрештою, й сама евакуаційна машина була розбита. Едуард щойно повернувся з бойового завдання стомлений і виснажений, але на прохання командира (це не був наказ!) зголосився разом із товаришем-побратимом їхати на евакуацію, хоча всі чітко розуміли, що це може бути дорога в один кінець… Для виконання завдання їм було надано новий засіб для пересування – броньований «Хаймер», керівником операції призначено Едуарда. Під посиленим мінометним обстрілом ворога, їм вдалося добратися до посадки і повантажити шістьох поранених побратимів. При поверненні, на півдороги, «Хаймер» був пошкоджений. На підмогу їм виїхала інша техніка. На превеликий жаль, один боєць помер від отриманих ран, але інших п’ятьох вдалося врятувати! Це сталося завдяки мужності і стійкості мого синочка Едуарда Мазура і його товариша Бориса Мельника.

Інший випадок стався 17 грудня 2025 року, коли мій син з іще двома військовослужбовцями, перебували на бойових позиціях на Запорізькому напрямку. Під час нальоту КАБів, вони переховувалися в підвальному приміщенні одного з напівзруйнованих житлових будинків. КАБ вибухнув за два метри від місця їхнього знаходження, в результаті чого їх було частково засипано. Двоє його товаришів отримали важкі поранення: ожин в грудну клітку, інший – осколкове поранення руки і печінки. Мій син отримав важку контузію – вибухову травму (акубатравма, черепно-мозгова травма). Коли він опритомнів, то побачив, що побратими стікають кров’ю. Він надав їм першу медичну допомогу, після чого, зорієнтувавшись під завалами зруйнованого будинку, відшукав ключі від автомашини, яка знаходилося у схованці. Тоді самотужки повантажив поранених і доставив їх у госпіталь, де і він особисто проходив лікування.

І подібних випадків за час участі в бойових діях не злічити...

Але доленосним рішенням мого сина Едуарда Мазура стало рішення добровільно звернутися до воєнкомату, не зважаючи на те, свого часу був комісованим із лав ЗСУ через важку хронічну хворобу. Він свідомо вибрав цей тернистий шлях самовідданого служіння Україні і її народу. «Мамо, зрозумій мене, - відповідав він на мої умовляння залишитись удома ще у 2014 році, - я не можу втікати, ховатися, коли ворог знищує мою рідну землю. Коли вони прийдуть сюди, хто захистить вас?! Я люблю Україну і буду захищати її до кінця…»

І до останнього подиху, до останньої секунди свого життя Едик був на бойовому посту, в строю: він загинув під час виконання свого бойового завдання 6 червня 2026 року від влучання у їх військову машину FPV-дрону.

Нагороди, отримані Е, В. Мазуром під час повномасштабної російсько-української війни:

1. Медаль-відзнака «За 15 років сумлінної служби» , МОУ, Рустем Умєров, 17.11.2023 р.
2. Медаль «За оборону рідної держави» № 40429, 06.12.2023 р.
3. Нагрудний знак «105 окрема бригада ТРО» (дата не вказана).
4. Грамоти за відмінне виконання військового обов’язку, вірність присязі, захист територіальної цілісності України, 01.10.2023 р., майор В.Менчинський та
01.10.2023 р., н.п. Козіївка, полковник Є. Фоменко, командир 105 окремої бригади ТРО.

По закінченні війни мій син Едуард Васильвич Мазур планував продовжити службу в лавах ЗСУ.