Шановний Пане Президенте! Я, дружина загиблого Захисника, Лавренчук Софія Петрівна, прошу Вас присвоїти найвищу державну нагороду – звання Героя України (посмертно) моєму чоловікові, мужньому захиснику нашої Батьківщини – солдату, снайперу 1 розвідувального відділення розвідувального взводу аеромобільного батальйону військової частини А 0284(80-ї окремої десантно-штурмової бригади) Лавренчуку Андрію Валерійовичу на позивний «БЄС» (29.05.2000 р.н.).

Шановний Пане Президенте! Я, дружина загиблого Захисника, Лавренчук Софія Петрівна, прошу Вас присвоїти найвищу державну нагороду – звання Героя України (посмертно) моєму чоловікові, мужньому захиснику нашої Батьківщини – солдату, снайперу 1 розвідувального відділення розвідувального взводу аеромобільного батальйону військової частини А 0284(80-ї окремої десантно-штурмової бригади) Лавренчуку Андрію Валерійовичу на позивний «БЄС» (29.05.2000 р.н.).

Андрій Лавренчук народився 29 травня 2000 року у великій та дружній родині Валерія та Оксани Лавренчуків з села Навіз. Він був третьою дитиною серед дванадцятьох дітей - мав шістьох братів і пʼятьох сестер. У сімʼї змалку навчився цінувати родину, підтримку та відповідальність.
Після закінчення школи Андрій обрав технічний фах і вступив до 6-го вищого професійного училища, нині - Волинський фаховий коледж Національного університету харчових технологій, де здобував спеціальність « Електромеханік з ремонту та обслуговування лічильно-обчислювальних машин». Його знали як енергійного, наполегливого та розумного юнака, який завжди старався досягати поставленої мети.
Певний час Андрій працював за кордоном, а після повернення понад три роки трудився на підприємстві «Kromberg & Schubert Ukraine».
30 серпня 2025 року Андрій одружився зі своєю коханою Софією. Молоде подружжя жило в Луцьку, будувало плани, мріяло про спільне майбутнє, яке безжально перекреслила війна.
Уже 19 грудня 2025 року Андрій став до лав Збройних сил України. Він поповнив 80-ту окрему десантно-штурмову бригаду, де служив снайпером. Сумський, а згодом Запорізький напрямки – пекло боїв він бачив на власні очі, але рідних оберігав від хвилювань до останнього.
Рідні загиблого згадують його як надзвичайно щирого, енергійного, але замкнутого у своїх переживаннях воїна . Усі труднощі фронту він носив у собі. Коли звʼязку довго не було і рідні просили дати номер командирів, аби дізнатися бодай щось, Андрій незмінно відповідав: «Не потрібно ніяких номерів. Якщо щось станеться – вам подзвонять».
21 травня 2026 року телефон Андрія озвався востаннє... Але звідти пролунав не його голос. Побратим повідомив рідним найстрашнішу звістку. 25-річний снайпер загинув поблизу населеного пункту Іскра Волноваського району на Донеччині під час виконання бойового завдання.
На поховання воїна, яке відбулося у його рідному селі 28 травня прийшли сотні людей: військовослужбовці, друзі, односельці та християнська громада. Присутні не стримували сліз (молитовно підтримуючи родину та щиро розділяючи з нею цей глибокий біль втрати.
Особливо щемливими були слова побратима Миколи, родом з Луцька, який приїхав з передової, аби провести друга в останню дорогу. «Андрій був дуже мужнім, хорошим воїном, завжди підтримував у будь-якій ситуації. Але так сталося, що, рятуючи пораненого побратима, він віддав власне життя. Андрій був лідером нашої групи, мав стати командиром відділення», - з неприхованим смутком розповів військовий.

Враховуючи безмежну відвагу, успішне виконання бойових завдань та героїчну самопожертву, прошу Вас, Пане Президенте, задовольнити це клопотання та присвоїти солдату Лавренчуку Андрію Валерійовичу, снайперу 1 розвідувального відділення розвідувального взводу аеромобільного батальйону військової частини А 0284(80-ї окремої десантно-штурмової бригади) на позивний «БЄС" найвище державне звання – Герой України (посмертно).
Вічна пам'ять і шана Герою! Слава Україні!

З повагою,
Дружина загиблого Захисника
Лавренчука Андрія Валерійовича
Лавренчук Софія Петрівна