Про присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) із врученням ордена «Золота Зірка» відважному захиснику нашої Батьківщини Ленгеру Олексію Васильовичу (позивний «Барні») 08 березня 2000 року народження, диякону Православної Церкви України, солдату, стрільцю-санітару 2-го відділення 3-го взводу оперативного призначення 1-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) батальйону оперативного призначення військової частини 3051 Національної гвардії України (35-й Сумський полк).

Шановний Пане Президенте!
Прошу Вас присвоїти найвищу державну нагороду — почесне звання Герой України (посмертно) із врученням ордена «Золота Зірка» відважному захиснику нашої Батьківщини, диякону Православної Церкви України, солдату, стрільцю-санітару 2-го відділення 3-го взводу оперативного призначення 1-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) батальйону оперативного призначення військової частини 3051 Національної гвардії України (35-й Сумський полк) Ленгеру Олексію Васильовичу (позивний «Барні»), 08 березня 2000 року народження.
Олексій загинув 01 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Желанне (Благодатне) Покровського району Донецької області, до останнього стримуючи переважаючі сили противника.
Олексій народився 08 березня 2000 року на Сумщині, в селі Річки. Його виховувала любляча мама, Тетяна Миколаївна. Вже з 4 років хлопчик виявляв глибокий інтерес до служіння в храмі, а з 7 років став активно допомагати під час богослужінь. Протягом навчання у школі Олексій зарекомендував себе надзвичайно дисциплінованим, безвідмовним та чуйним — завжди першим приходив на допомогу тим, хто цього потребував.
У 2018 році він закінчив Сумське вище професійне училище будівництва та автотранспорту. Навчаючись сумлінно та старанно, Олексій ні на мить не полишав служіння Богові, але водночас чітко усвідомлював свій обов’язок перед Батьківщиною та прагнув присвятити себе військовій справі.
У 2020 році Олексій був призваний на військову службу та склав присягу у військовій частині 3057 у місті Маріуполь. Прагнучи професійного зростання, у серпні 2020 року він вступив до Національної академії Національної гвардії України. Проте через отриману важку травму був змушений припинити навчання. Попри рекомендації лікарів, Олексій прийняв тверде рішення — негайно повернутися до строю. З осені 2020 року він проходив військову службу за контрактом у військовій частині 3051 НГУ.
Колеги та командування поважали солдата Ленгера О.В. як винятково спокійного, професійного, стриманого та надійного воїна. Він беззаперечно дотримувався вимог військових статутів та субординації, користувався беззаперечним авторитетом у колективі. Свій позивний — «Барні» — обрав сам: такий же мужній та сильний фізично, але водночас безмежно добрий, світлий та милий у спілкуванні з близькими.
З початком повномасштабного вторгнення рф солдат Ленгер О.В. без вагань став на захист своєї родини та суверенітету України. Він брав безпосередню участь в оборонних діях на найгарячіших напрямках фронту, зокрема у місті Лебедин та селі Боромля Сумської області, а згодом — на Донеччині (села Іванівка та Желанне Покровського району Донецької області).
Олексій дивовижним чином поєднував у собі дві шляхетні іпостасі — воїна земного та воїна духовного. 25 квітня 2023 року в Свято-Воскресенському кафедральному соборі м. Суми Олексій був рукоположений у сан диякона. Того ж року він вступив до Київської православної богословської академії. Поєднувати важку службу в лавах Нацгвардії під час повномасштабної війни з богословським навчанням та служінням у храмі було надважким випробуванням, але його віра була непохитною. На фронті, як стрілець-санітар, він рятував не лише тіла поранених побратимів, а й підтримував їхні душі словом Божим і молитвою.
У 2022 році Олексій одружився, ставши найтурботливішим чоловіком для дружини Юлії та прикладом і батьком для дітей — Ярослави та Макара. Він цінував кожну секунду, проведену з родиною, яка була його натхненням та найміцнішим тилом.
Влітку 2024 року підрозділ солдата Ленгера О.В. виконував бойові завдання поблизу н.п. Желанне Покровського району Донецької області.
01 серпня 2024 року солдат Ленгер О. В. у складі зведеної групи з п'яти військовослужбовців виконував бойове завдання з висування, зайняття та закріплення на передовому спостережному пункті «Болівія». Висування особового складу до визначеного рубежу здійснювалася бойовою машиною піхоти M2 "Bradley" від побратимів 47-ої окремої механізованої бригади «Маґура».
Під час руху за маршрутом слідування бронетехніка підрозділу потрапила під щільний ворожий обстріл та зазнала прямих влучань ворожого еф-пі-ві (FPV) дрона та протитанкової керованої ракети (ПТУР), внаслідок чого БМП була пошкоджена. Попри смертельну загрозу, особовий склад здійснив спішування, зайняв кругову оборону в найближчій лісосмузі та вступив у запеклий стрілецький бій із переважаючими силами піхоти противника. У ході вогневого зіткнення, виявляючи мужність та самовідданість, солдат Ленгер О. В. рішуче стримував просування ворога.
О 14:30 ворог розпочав масований наступ за підтримки важкої бронетехніки та артилерії. Попри щільний вогонь, солдат Ленгер О. В. діяв холоднокровно та самовіддано: вів безперервний прицільний вогонь по піхоті супротивника та водночас, виконуючи обов’язки санітара, надавав невідкладну медичну допомогу пораненим безпосередньо в окопах під розривами снарядів. Через значну чисельну перевагу ворога зв’язок із групою було втрачено.
Протягом року Олексій вважався зниклим безвісти. Це був рік надважких випробувань, невимовного болю та надії для його матері Тетяни Миколаївни та дружини Юлії, яка невпинно писала звернення, брала участь в акціях підтримки родин зниклих безвісти та шукала Олексія на всіх можливих ресурсах.
Лише у серпні 2025 року за результатами репатріаційних заходів та молекулярно-генетичної експертизи було офіційно підтверджено факт загибелі захисника, який прийняв свій останній бій 01 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Желанне (Благодатне) Донецької області. Згідно з експертними висновками, під час запеклого зіткнення солдат Ленгер Олексій Васильович отримав важку мінно-вибухову травму, сліпе проникаюче осколкове поранення грудної клітки з ушкодженням внутрішніх органів, вогнепальні кульові поранення, а також значні термічні опіки внаслідок вогневого ураження і детонації техніки, які були несумісними з життям. Його загибель безпосередньо пов’язана із захистом Батьківщини.
Він до останнього подиху стояв пліч-о-пліч зі своїми побратимами: Андрієм Колосівським, Ігорем Гудою, Тимуром Шахмірзаєвим та Валерієм Пономаренком. Олексій віддав найцінніше — своє молоде життя, захистивши право українського народу на свободу та існування.
Він поєднав у собі хрест священнослужителя та зброю захисника, ставши символом справжньої жертовності, духовної сили та військової доблесті.
Пане Президенте! Від імені матері, дружини, дітей, усієї релігійної громади, друзів та побратимів військової частини 3051 НГУ просимо Вас підтримати цю петицію та присвоїти солдату Ленгеру Олексію Васильовичу почесне звання Герой України (посмертно) із врученням ордена «Золота Зірка».
Він заслуговує на те, щоб його ім’я було навічно вписане золотими літерами в історію нашої держави.
Слава Україні! Героям Слава!