Про присвоєння звання Героя України (посмертно) молодшому сержанту, начальнику радіолокаційної станції взводу перехоплювачів безпілотних літальних апаратів військової частини А4972 ГОЛУБІНСЬКОМУ Дмитру Олександровичу

Пане Президенте України Володимире Олександровичу Зеленський!

Ми — сім’я Дмитра, разом із його десятирічною донькою — звертаємося до Вас з проханням присвоїти найвище державне звання «Герой України» (посмертно) молодшому сержанту, начальнику радіолокаційної станції взводу перехоплювачів безпілотних літальних апаратів військової частини А4972 ГОЛУБІНСЬКОМУ Дмитру Олександровичу.

Дмитро став на захист України з першого дня повномасштабного вторгнення. Службу розпочав у другому відділі Тульчинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки в роті охорони, згодом продовжив службу у третьому відділі.

З 11 червня 2024 року проходив військову службу старшим механіком відділення ремонту та зарядки акумуляторних батарей взводу технічного забезпечення батальйону матеріального забезпечення у військовій частині А4962, а згодом був переведений до військової частини А4972. Завдяки своїй наполегливості, професіоналізму та відповідальному ставленню до служби він пройшов шлях від майстра екіпажу безпілотних авіаційних комплексів взводу перехоплювачів безпілотних літальних апаратів до начальника радіолокаційної станції цього ж взводу.

Дмитро завжди прагнув удосконалювати свої знання та професійні навички. Усвідомлюючи важливість військової справи та свій обов’язок перед Батьківщиною, 29 жовтня 2025 року він вступив до Національного університету біоресурсів і природокористування України на кафедру військової підготовки (Сухопутних військ України). Для нього це був не випадковий вибір, а ще один крок до служіння Україні, адже він був переконаний, що справжній захисник повинен постійно навчатися, удосконалюватися та бути готовим до виконання найскладніших бойових завдань.

Під час проходження військової служби Дмитро виконував бойові завдання із захисту повітряного простору України. Він стояв на захисті українського неба, відбиваючи ворожі повітряні атаки на Одеському, Миколаївському та Херсонському напрямках, щодня ризикуючи власним життям заради безпеки мирного населення. 20 листопада 2024 року Дмитру було надано статус учасника бойових дій.
Дмитро був не лише мужнім воїном, а й люблячим батьком десятирічної доньки, турботливим чоловіком, люблячим сином і вірним другом. Для своєї сім’ї він був опорою, захистом і прикладом честі.
Побратими згадують Дмитра як людину честі, надійного товариша та справжнього професіонала. Вони говорять, що служба поруч із ним була «золотими часами», адже він завжди підтримував, допомагав, ділився знаннями та власним прикладом надихав інших.

19 березня 2026 року, під час виконання бойового завдання із захисту повітряного простору України, у момент запуску безпілотного літального апарата під час ворожої повітряної атаки Дмитро героїчно загинув, до останньої миті виконуючи свій військовий обов’язок.

За мужність, відданість службі та сумлінне виконання військового обов’язку Дмитро був посмертно нагороджений відзнакою Міністра оборони України «Хрест доблесті», відзнакою Президента України «За оборону України», а також неодноразово відзначений подяками командування за високий професіоналізм, бездоганну службу та відданість військовій присязі.

Йому було лише 31 рік. Він мав безліч планів на життя, мріяв бачити, як дорослішає його донька, навчався, розвивався та будував майбутнє своєї родини. Але без вагань обрав захищати Україну. Він виконав свій обов’язок до кінця, заплативши за свободу своєї держави найвищу ціну — власне життя.

Дмитро віддав найдорожче — власне життя, щоб українські діти могли жити у вільній країні. Поки українці спали, він тримав українське небо. Щоночі стояв на захисті мирних міст і сіл, відбиваючи ворожі повітряні атаки, щоб кожна українська родина могла прокинутися під мирним небом.
Його подвиг — це приклад незламної мужності, самопожертви та безмежної любові до України. Пам’ять про нього житиме в серцях рідних, побратимів і всіх українців, заради яких він віддав своє життя.

Просимо Вас, пане Президенте, гідно вшанувати пам’ять молодшого сержанта ГОЛУБІНСЬКОГО Дмитра Олександровича та присвоїти йому найвище державне звання «Герой України» (посмертно).

Це стане справедливим визнанням його виняткової мужності, самопожертви, бездоганного виконання військового обов’язку та відданого служіння українському народові. Своїм життям Дмитро довів безмежну любов до України, до останнього подиху захищаючи її небо і мирне життя українців.

Вічна пам’ять Герою. Вічна слава Захиснику України, який назавжди залишиться у наших серцях.