№22/268008-еп
Присвоєння звання Героя України (посмертно) оператору безпілотних систем частини А0222 Ковачу Ігорю Івановичу 31.05.2000 р.за особисту мужність, героїзм та самовіддане служіння Україні.
Автор (ініціатор): Ковач Юлія Іванівна
Дата оприлюднення: 29 липня 2026
Пане Президенте, просимо Вас присвоїти посмертно звання Героя України хороброму захиснику нашої Батьківщини, як символу вдячності всього українського народу за його мужність, самопожертву та незламну відданість Україні, військовослужбовцю ЗСУ, оператору безпілотних літальних апаратів 1 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 2 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 1 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини А0222 солдату Ковачу Ігорю Івановичу, 31.05.2000 року народження.
З перших днів війни він не зміг залишитись осторонь. Спочатку був волонтером - допомагав тим, хто цього потребував, підтримував наших Захисників, вірив у перемогу та робив усе можливе для своєї країни. Але цього йому було замало, коли Ігорю виповнилось 25 років, він без вагань продовжив справу свого тата і добровільно став на захист України та обрав шлях воїна.
Служачи оператором безпілотних систем, він щодня дивився в очі небезпеці. Він став живим щитом між Україною та ворогом. Ігор віддав усе, що мав - своє життя, заради того, щоб жили ми. Наш захисник мріяв обіймати рідних, ростити свою маленьку донечку, сміятись, будувати плани на майбутнє. Його серце перестало битися, але не перестала жити його любов. Вона живе в сльозах матері, яка щоранку чекає на дзвінок, який вже ніколи не пролунає, в маленькій донечці, яка більше не відчує тепла батьківських обіймів, не почує його голосу перед сном і не зможе взяти його за руку, коли зробить найважливіші кроки в своєму житті, донечці розповідатимуть, що її батько був справжнім Героєм, який любив її понад усе і віддав власне життя за те, щоб вона мала майбутнє у вільній країні. Ми не зможемо повернути його додому. Не можемо зупинити біль, який назавжди поселився в серцях його рідних, але можемо зробити так, щоб його ім’я залишилось в історії нашої держави. Останній бій він прийняв біля населеного пункту Дружелюбівка, Ізюмського району, Харківської області 12.07.2026 року.
Ми просимо Вас гідно вшанувати пам’ять Ковача Ігоря Івановича та присвоїти йому звання «Герой України» (посмертно). Бо Герої не вмирають. Вони стають світлом, яке веде нас крізь темряву.
Підтримуючи цю петицію, ми віддаємо шану людині, яка пожертвувала найдорожчим заради свободи України. Це наш обов’язок перед тим, хто виконав свій до кінця.
З перших днів війни він не зміг залишитись осторонь. Спочатку був волонтером - допомагав тим, хто цього потребував, підтримував наших Захисників, вірив у перемогу та робив усе можливе для своєї країни. Але цього йому було замало, коли Ігорю виповнилось 25 років, він без вагань продовжив справу свого тата і добровільно став на захист України та обрав шлях воїна.
Служачи оператором безпілотних систем, він щодня дивився в очі небезпеці. Він став живим щитом між Україною та ворогом. Ігор віддав усе, що мав - своє життя, заради того, щоб жили ми. Наш захисник мріяв обіймати рідних, ростити свою маленьку донечку, сміятись, будувати плани на майбутнє. Його серце перестало битися, але не перестала жити його любов. Вона живе в сльозах матері, яка щоранку чекає на дзвінок, який вже ніколи не пролунає, в маленькій донечці, яка більше не відчує тепла батьківських обіймів, не почує його голосу перед сном і не зможе взяти його за руку, коли зробить найважливіші кроки в своєму житті, донечці розповідатимуть, що її батько був справжнім Героєм, який любив її понад усе і віддав власне життя за те, щоб вона мала майбутнє у вільній країні. Ми не зможемо повернути його додому. Не можемо зупинити біль, який назавжди поселився в серцях його рідних, але можемо зробити так, щоб його ім’я залишилось в історії нашої держави. Останній бій він прийняв біля населеного пункту Дружелюбівка, Ізюмського району, Харківської області 12.07.2026 року.
Ми просимо Вас гідно вшанувати пам’ять Ковача Ігоря Івановича та присвоїти йому звання «Герой України» (посмертно). Бо Герої не вмирають. Вони стають світлом, яке веде нас крізь темряву.
Підтримуючи цю петицію, ми віддаємо шану людині, яка пожертвувала найдорожчим заради свободи України. Це наш обов’язок перед тим, хто виконав свій до кінця.
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Лаговська Тетяна Валеріївна
29 липня 2026
2.
Литвин Анастасія Олександрівна
29 липня 2026
3.
Задорожна Наталія Петрівна
29 липня 2026
4.
Корнієнко Вікторія Вікторівна
29 липня 2026
5.
Яровий Федір Іванович
29 липня 2026
6.
Туровська Віта Василівна
29 липня 2026
7.
Козіня Ольга Сергіївна
29 липня 2026
8.
Гаража Алла Вікторівна
29 липня 2026
9.
Гащук Назар Іванович
29 липня 2026
10.
Пінчук Андрій Володимирович
29 липня 2026
11.
Давидович Оксана Ярославівна
29 липня 2026
12.
Ставерська Юлія Анатоліївна
29 липня 2026
13.
Кібальник Тетяна Олексіївна
29 липня 2026
14.
Гладюк Артем Олександрович
29 липня 2026
15.
Третяк Владислав Юрійович
29 липня 2026
16.
Федорук Галина Романівна
29 липня 2026
17.
Гришненко Марія Сергіївна
29 липня 2026
18.
Павловський Вадим Володимирович
29 липня 2026
19.
Гащук Каріна Назарівна
29 липня 2026
20.
Федорук Іванна Богданівна
29 липня 2026
21.
Здоровцова Діана Сергіївна
29 липня 2026
22.
Груник Юлія Юріївна
29 липня 2026
23.
Гладченко Анастасія Валеріївна
29 липня 2026
24.
Сербіна Алісія Дмитрівна
29 липня 2026
25.
Свіцельська Тетяна Андріївна
29 липня 2026
26.
Снігур Наталія Олександрівна
29 липня 2026
27.
Субота Максим Анатолійович
29 липня 2026
28.
Самарук Наталія Пилипівна
29 липня 2026
29.
Лунгул Вікторія Валеріївна
29 липня 2026
30.
Михалінська Юлія Василівна
29 липня 2026
335
голосів з 25000
необхідних
голосів з 25000
необхідних
Статус:
Триває збір підписів
Залишилося 92 дні
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.