Просимо присвоїти почесне звання «Герой України» (посмертно) солдату Мілещенку Євгену Руслановичу, який загинув 8 березня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Тоненьке Донецької області.

Шановний пане Президенте!

Звертаємося до Вас із проханням присвоїти почесне звання «Герой України» (посмертно) солдату Мілещенку Євгену Руслановичу, 23 вересня 1997 року народження, навіднику 3-го кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону військової частини А0536.

8 березня 2024 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Тоненьке Донецької області, Євген віддав найдорожче — своє молоде життя — за свободу, незалежність і майбутнє України.

У вересні 2022 року Євген став на захист Батьківщини. Відтоді він сумлінно, мужньо та безстрашно захищав суверенітет і територіальну цілісність нашої держави, виконуючи бойові завдання на найгарячіших напрямках.

За виявлену особисту мужність, стійкість, відвагу та самовіддане виконання військового обов’язку Євген був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та медаллю «За жертву крові в боях».

Ці нагороди є свідченням його героїзму та страшної ціни, яку він заплатив за захист рідної землі. Євген довів свою відданість Україні не словами, а власними вчинками, пролитою кров’ю та життям.

Він до останнього залишався вірним військовій присязі, своєму народові, побратимам і Батьківщині. Навіть у найважчі моменти не втрачав сили духу, підтримував тих, хто був поруч, і щиро вірив у перемогу України.

Євген був світлою, доброю, щирою та життєрадісною людиною. Він умів підтримати у важку хвилину, знайти слова надії, коли здавалося, що сил уже не залишилося. Попри біль, небезпеку та жахіття війни, він залишався людяним, сильним і незламним.

Для побратимів Євген був надійною опорою та відважним воїном. Для друзів — прикладом мужності, доброти й вірності. Для рідних — люблячим сином і братом, найдорожчою людиною, втрату якої неможливо прийняти та нічим неможливо заповнити.

У Євгена залишилися батько, мати та брат, які надзвичайно важко переживають цю непоправну втрату. Для них 8 березня 2024 року назавжди стало днем, коли життя розділилося на «до» і «після». Разом із Євгеном пішла частина їхнього серця, їхніх надій і майбутнього.

Він більше не повернеться до рідного дому, не обійме батьків, не поговорить із братом, не почує голосів тих, хто так сильно його любив і продовжує чекати, навіть розуміючи, що він уже ніколи не переступить поріг рідної оселі.

Проте пам’ять про Євгена, його відвагу, людяність і безмежну любов до України назавжди залишиться в серцях рідних, друзів і бойових побратимів.

Євген щиро вірив у нашу перемогу та всіма силами наближав її. Він був Людиною з великої літери — мужнім захисником, надійним побратимом, люблячим сином і братом.

Ця петиція — найменше, що ми можемо зробити на знак вдячності за його подвиг і самопожертву. Це прохання гідно вшанувати пам’ять воїна, який віддав своє життя за Україну, за свій народ і за мирне майбутнє кожного з нас.

Бойовий шлях Євгена, його мужність, відвага, пролитая за Україну кров, отримані нагороди та найвища жертва — власне життя — є беззаперечним підтвердженням того, що він заслуговує на присвоєння найвищого почесного звання.

Просимо Вас присвоїти Мілещенку Євгену Руслановичу почесне звання «Герой України» (посмертно).

Для своєї родини, друзів і побратимів він уже назавжди залишиться справжнім Героєм.

Низький уклін Захиснику України.
Світла та вічна пам’ять Євгену.
Герої не вмирають — вони назавжди залишаються в наших серцях.

Слава Україні!
Героям слава!