Президенту України Володимиру Зеленському. Петиція про присвоєння Героя України посмертно Сухому Ігорю Сергійовичу.

Шановний пане Президенте України!

Ми, родина Сухого Ігоря Сергійовича, звертаємося до Вас із проханням присвоїти нашому чоловікові, батькові, синові та рідній людині найвище державне звання — «Герой України» (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Ми звертаємося до Вас не просто як громадяни України.

Ми звертаємося як родина людини, яка віддала своє життя за Україну.

Наш Ігор

Сухий Ігор Сергійович народився 2 жовтня 1978 року в селі Великий Шпаків Рівненського району Рівненської області.

Він виріс, навчався і працював у Рівному. Навчався у школах №22 та №18, здобув професійну освіту у ПТУ №10 міста Рівного.

У мирному житті Ігор працював на підприємствах «Бурштин» та «Ямуна».

Він був звичайним українцем — людиною праці, чоловіком, батьком, сином.

Для нас він був набагато більшим.

Він був нашою родиною. Нашою опорою. Нашим Ігорем.

У нього були плани, мрії, родина, до якої він хотів повертатися.

Але коли прийшла необхідність захищати Україну, він не сховався за чужими спинами.

Він пішов захищати Україну

У січні 2025 року Ігор був мобілізований до лав Збройних Сил України.

Він проходив службу у військовій частині А7400.

Був солдатом, стрільцем-номером обслуги 2-го штурмового відділення 2-го штурмового взводу 2-ї штурмової роти 1-го штурмового батальйону.

Ці слова для когось можуть бути просто рядком у військовому документі.

Для нас за ними стоїть наш чоловік і наш батько, який пішов туди, де було найнебезпечніше.

Останнє бойове завдання

1 липня 2025 року близько 19:05 Ігор зник безвісти під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності та суверенітету України.

Це сталося під час штурмових дій у складі ШГр «Сухий» у районі населеного пункту Андріївка Сумської області.

Він виконував свій військовий обов'язок.

Він був там, де українські воїни щодня ризикують власним життям заради того, щоб Україна залишалася вільною.

Після довгого очікування, болю та невідомості наша родина отримала найстрашнішу звістку.

Ігор загинув, захищаючи Україну.

Йому було лише 46 років.

Для держави — солдат. Для нас — цілий світ.

Ми знаємо, що таких Захисників, як Ігор, в Україні тисячі.

Але для нас він — єдиний.

Він був чоловіком, до якого можна було звернутися в будь-яку хвилину.

Він був батьком, який мав бути поруч зі своїми дітьми.

Він був людиною, яка мала ще жити, працювати, любити, бачити, як дорослішають його сини.

Наші діти більше ніколи не почують його голосу, не обіймуть його, не зможуть сказати йому: «Тату, ми тебе любимо».

У нього залишилася родина.

Але тепер у цій родині назавжди залишилося порожнє місце.

Місце людини, яку неможливо замінити.

Ми не просимо повернути нам те, чого вже не повернути

Ми розуміємо, що жодна нагорода не поверне Ігоря.

Жодне звання не замінить дітям батька.

Жодна державна відзнака не зможе зменшити біль від його втрати.

Але ми хочемо, щоб держава знала його ім'я.

Щоб знала, хто саме стояв на її захисті.

Щоб знали майбутні покоління, що свобода України має конкретну ціну.

І що цю ціну заплатив, зокрема, Сухий Ігор Сергійович.

Ми просимо визнати його подвиг

Ігор не був генералом.

Не був високопоставленим військовим.

Він був солдатом.

Але саме на таких солдатах тримається українська армія.

Саме вони йдуть у штурм.

Саме вони першими зустрічають небезпеку.

Саме вони виконують бойові завдання на передовій.

Саме вони віддають свої життя, щоб наші діти могли прокидатися у своїх домівках під українським прапором.

Ігор зробив свій вибір.

Він обрав Україну.

Обрав захист своєї родини.

Обрав виконання військового обов'язку.

І до кінця залишився вірним цьому вибору.

ПРОСИМО

Від імені родини, від імені його дітей, від імені всіх, хто знав і любив Ігоря,

просимо Президента України присвоїти Сухому Ігорю Сергійовичу, солдату Збройних Сил України, який загинув 1 липня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Андріївка Сумської області, звання «ГЕРОЙ УКРАЇНИ» (ПОСМЕРТНО) з удостоєнням ордена «ЗОЛОТА ЗІРКА».

Ми хочемо, щоб колись його сини могли сказати:

«Наш тато загинув за Україну. І Україна його пам'ятає».

Щоб його ім'я було не лише у військових документах.

Щоб воно залишилося в історії.

Щоб пам'ять про нього жила не лише в нашій родині, а й у пам'яті держави, яку він захищав.

Ми не можемо повернути нашого Ігоря.

Але можемо зробити так, щоб його подвиг ніколи не був забутий.

Він віддав Україні найдорожче — своє життя.

Тепер ми просимо Україну віддати йому те, на що він заслуговує, — належну честь і державне визнання.

Сухий Ігор Сергійович.

02.10.1978 — 01.07.2025.

Наш чоловік. Наш батько. Наш син.

Солдат. Захисник України.

Герой для своєї родини.

Герой для України.

Назавжди в наших серцях.

Назавжди у строю.

Герої не вмирають.

Слава Україні!

Від імені родини Сухого Ігоря Сергійовича.