ПЕТИЦІЯ про присвоєння звання Героя України (посмертно) Люшину Юрію Володимировичу

Я прошу присвоїти звання Героя України (посмертно) моєму чоловікові - Люшину Юрію, який віддав своє життя, захищаючи Україну.

Юрій народився 19 квітня 2002 року в селі Хотин Рівненської області. Після 8 класу вступив до військового училища в Кам’янці-Подільському. Військова справа стала для нього не просто навчанням чи професією - він свідомо обрав для себе цей шлях.

У 2020 році Юрій підписав контракт і розпочав військову службу. Близько шести років свого життя він присвятив службі та захисту України.

Восени 2022 року Юрій перевівся з Рівного до Слов’янська. Він сам прийняв це рішення, тому що хотів бути там, де його служба була потрібна найбільше, і захищати Україну безпосередньо в зоні бойових дій.

Юрій служив у званні молодшого сержанта, на посаді водія-оператора безпілотних літальних апаратів роти безпілотних систем спеціального призначення стрілецького батальйону 18-ї Слов’янської бригади Національної гвардії України.

Під час служби Юрій отримав дуже тяжке поранення. Попереду були складне лікування та довге відновлення. Але приблизно через пів року він повернувся до служби, знову став до виконання своїх обов’язків і повернувся до побратимів.

За свою службу Юрій був відзначений, зокрема, відзнакою Президента України «За оборону України».

Але для мене він був набагато більшим, ніж його звання, посада чи нагороди.

Він був моїм коханим чоловіком.

Ми разом будували плани, мріяли про майбутнє та виховували нашу маленьку донечку.

Юрій був найкращим татом для нашої донечки. Коли приїжджав додому, він усе робив разом із нею: годував, купав, вкладав спати, грався, носив на руках. Вона ходила за ним хвостиком і постійно чекала його повернення.

Вона дуже любила тата.

І ми знову чекали його додому.

Ми вперше за довгий час планували провести разом відпустку. Юрій мав приїхати 10 липня. Ми хотіли просто побути сім’єю, провести час разом, а для донечки він уже придумав маленькі радощі: відвести її в дитячу кімнату, у зоопарк, поїхати з нею до річки на рибалку.

До виходу Юрія з позицій залишалося всього кілька годин.

Здавалося, ще трохи - і він буде вдома.

Ми чекали його саме так.

Я чекала чоловіка, донечка чекала тата.

Але все сталося зовсім не так.

7 липня 2026 року в Миколаївці Донецької області Юрій загинув під час виконання бойового завдання.

Того дня він виконував бойове завдання та збивав ворожий безпілотник. У цей момент інший ворожий дрон завдав прямого удару.

Юрію було лише 24 роки.

Він мав вийти з позицій, приїхати додому, обійняти мене, взяти на руки свою донечку і провести з нами довгоочікувану відпустку.

Але замість цього 11 липня його привезли додому на щиті.

Не так, як він мав приїхати.

Не з дороги у відпустку.

Не з рюкзаком і подарунками для донечки.

А востаннє.

Того дня наше життя назавжди розділилося на «до» і «після».

Я втратила чоловіка, з яким хотіла прожити все життя.

Наша маленька донька втратила найкращого тата.

Їй лише три роки, і вона ще не може зрозуміти, чому тато більше не приїде, чому вона не піде з ним у зоопарк, не буде з ним біля річки, не буде ходити за ним хвостиком і засинати поруч із татом.

Вона просто чекала його.

І ми не знали, що востаннє чекаємо його саме таким- живим, усміхненим, із планами повернутися додому.

Юрій віддав своє життя, захищаючи Україну. Він свідомо обрав військовий шлях, підписав контракт, перевівся до Слов’янська, виконував бойові завдання, пережив тяжке поранення, пройшов складне лікування і повернувся до служби.

Він залишався вірним своїй присязі та своїм побратимам до останнього.

Я не прошу цією петицією повернути мені чоловіка. Я знаю, що жодне звання цього не зробить.

Я прошу лише про одне, щоб держава визнала його подвиг.

Щоб його ім’я не залишилося лише в пам’яті нашої родини.

Щоб його маленька донька, коли виросте, знала, ким був її тато і чому він не повернувся додому.

Щоб вона могла з гордістю сказати:

«Мій тато - Герой України».

Тому я прошу Президента України присвоїти Люшину Юрію звання Героя України (посмертно) за мужність, відвагу, стійкість, самовідданість, вірність військовій присязі та захист України.

Це звання не поверне його додому.

Не поверне мені чоловіка.

Не дасть нашій доньці можливості ще раз обійняти тата.

Але воно назавжди збереже його ім’я в історії України.

Він був моїм чоловіком.
Він був найкращим татом нашої донечки.
Він був сином і братом.
Він був побратимом.
Він був Захисником України.

Юрій мав приїхати додому у відпустку.

Але додому він повернувся на щиті.

Люшин Юрій
19.04.2002 - 07.07.2026

Він залишився назавжди в строю.

Героям слава.