ПРИСВОЄННЯ ЗВАННЯ «ГЕРОЙ УКРАЇНИ» (ПОСМЕРТНО) ЗАГУРСЬКОМУ ОЛЕКСАНДРУ АНАТОЛІЙОВИЧУ (звернення від родини загинувшого)

Шановний пане Президенте України!
Ми, родина загиблого Захисника України — Загурського Олександра Анатолійовича, звертаємося з проханням присвоїти йому найвище державне звання «Герой України» (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Олександр Анатолійович Загурський народився 16 вересня 1989 року в селі Чупира. Тут він народився, виріс, навчався у Чупирянській загальноосвітній школі, тут залишилися його рідні, друзі та земляки.
У 2008 році Олександр був призваний на строкову військову службу. Після її завершення працював, створював сім’ю, будував плани на майбутнє.
У 2009 році він одружився. Разом із дружиною виховував двох синів — 16 та 10 років. Для своїх дітей він був не просто батьком — він був їхньою опорою, захистом, людиною, на яку вони завжди могли розраховувати.
Але доля Олександра була пов’язана із захистом України.
У 2014 році він уже захищав нашу державу, беручи участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей.
Коли Україна знову опинилася перед смертельною загрозою, Олександр не зміг залишитися осторонь.
16 червня 2023 року він був призваний до лав Збройних Сил України.
Він залишив удома дружину, двох синів та маму і знову став на захист Батьківщини.
Олександр проходив військову службу у військовій частині А4712, мав військове звання молодшого сержанта, виконував обов’язки оператора 2-го відділення електронної підтримки взводу електронної підтримки роти радіоелектронної боротьби.
Він сумлінно виконував свій військовий обов’язок, захищав Україну, її свободу та незалежність.
2 липня 2026 року життя Олександра Анатолійовича обірвалося у населеному пункті Новостепнянське Запорізького району Запорізької області.
Йому було лише 36 років.
Він загинув, захищаючи свою країну.
Залишилися дружина, яка втратила коханого чоловіка.
Залишилися двоє синів — 16-річний та 10-річний, які втратили батька.
Залишилася мама, яка втратила сина.
Для них Олександр назавжди залишиться рідною людиною, яку неможливо замінити.
Його сини ростимуть без батька, але ми хочемо, щоб вони завжди знали, якою мужньою і гідною людиною був їхній тато.
Щоб вони ніколи не сумнівалися: їхній батько не стояв осторонь, коли Україна потребувала захисту. Він двічі ставав на її захист — у 2014 році та під час повномасштабної війни.
Олександр міг залишитися вдома. Він мав сім’ю, дітей, маму, звичайне мирне життя і мрії про майбутнє.
Але він обрав захист своєї держави.
Він віддав Україні найдорожче — своє життя.
Для нашої родини він назавжди залишиться Героєм. Але ми хочемо, щоб його мужність і жертовність були гідно визнані й державою.
Тому від імені дружини, дітей, мами та всієї родини просимо Президента України присвоїти Загурському Олександру Анатолійовичу звання «Герой України» (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка» — за особисту мужність, героїзм, самовідданість та жертовність у захисті України, її суверенітету і територіальної цілісності.
Це звання стане не лише найвищою державною відзнакою його подвигу.
Для його синів це буде доказом того, що подвиг їхнього батька пам’ятають і шанують.
Для його мами — знак того, що держава не забула сина, який віддав за неї своє життя.
Для дружини — знак пошани до людини, яка стала на захист України і вже не повернулася додому.
Ми не можемо повернути Олександра.
Не можемо стерти біль його дітей.
Не можемо замінити матері сина, а дружині — чоловіка.
Але можемо зберегти його ім’я та пам’ять про його подвиг.
Просимо підтримати цю петицію та віддати шану нашому Захиснику — Загурському Олександру Анатолійовичу.
Нехай його сини знають:
їхній тато — Герой.
Нехай його ім’я назавжди залишиться в історії України.
Олександр віддав своє життя за Україну.
Наш обов’язок — пам’ятати його.
Вічна пам’ять Захиснику України!
Вічна слава Герою!
Герої не вмирають!
Слава Україні!