Заснувати державну відзнаку Президента України «Знак Пошани та Надії» для захисників і захисниць України, зниклих безвісти за особливих обставин, починаючи з 2014 року.

ПЕТИЦІЯ

Про заснування державної відзнаки Президента України «Знак Пошани та Надії» для захисників і захисниць України, зниклих безвісти за особливих обставин

Шановний пане Президенте України!

БЕЗ ПРАВА ЗАБУТИ

Жертовність. Відданість Українському народові та Державі.

Зникнення людини безвісти не означає зникнення її подвигу.

Захисники і захисниці України, які стали на захист Держави, віддали їй свою мужність, силу, здоров’я, час, свободу та можливість бути поруч із рідними.

Ті, хто зник безвісти за особливих обставин, не повинні зникати з історичної пам’яті України.

Ми, Український народ, разом із Президентом України, не маємо права не знати своїх Героїв поіменно.

Не маємо права допустити, щоб невідомість щодо долі людини стала невідомістю щодо її подвигу, а статус «зниклий безвісти» — статусом «забутий».

У зв’язку з цим просимо заснувати державну відзнаку Президента України «Знак Пошани та Надії» для захисників і захисниць України, зниклих безвісти за особливих обставин, починаючи з 2014 року.

1. Коло осіб та принцип відзнаки

Право на відзнаку мають захисники і захисниці України, які зникли безвісти за особливих обставин під час захисту України, незалежно від виду чи роду сил, військового формування, виду служби, посади, військового звання, місця виконання завдання, а також наявності інших державних, військових, відомчих чи інших нагород і відзнак.

Наявність або відсутність інших нагород не може бути підставою для відмови у присвоєнні «Знака Пошани та Надії». Ця відзнака не замінює та не скасовує інших форм державного чи військового визнання.

Статус може змінитися. Заслуга перед Україною — ні.

2. За що присвоюється відзнака

Відзнака присвоюється за підтверджені заслуги перед Україною та Українським народом, зокрема за мужність, відвагу, самовідданість, жертовність, вірність військовій присязі, виконання бойових і службових завдань, захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, порятунок життя побратимів, військовослужбовців і цивільних.

Відзнака присвоюється за службу та заслуги людини, а не за сам факт її зникнення.

3. Підтвердження заслуг

Збір, перевірка та систематизація відомостей про службу і заслуги покладаються на відповідні державні органи та військові формування.

Члени сім’ї мають право подавати додаткові матеріали, але не повинні нести весь тягар доказування, якщо необхідні відомості вже наявні у державних органах.

Родина не повинна роками доводити державі, що її захисник заслуговує на пошану.

4. Паралельність процедури

Одночасно з офіційною фіксацією статусу особи як зниклої безвісти за особливих обставин відповідні державні органи та військові формування мають розпочинати підготовку матеріалів для розгляду питання про присвоєння відзнаки.

Ця процедура здійснюється паралельно з розшуком, встановленням місцеперебування та з’ясуванням подальшої долі особи і не може бути відкладена до завершення цих процесів.

Встановити чіткі строки підготовки, розгляду та прийняття рішення.

Невідомість не має строку. Державне визнання — має.

При цьому присвоєння відзнаки не є підтвердженням загибелі особи, не визначає її подальшої долі та не замінює заходів із її розшуку і повернення.

5. Відзнака для родини — до дня повернення

Оскільки особа, яка має статус зниклої безвісти за особливих обставин, не може отримати відзнаку особисто, після її присвоєння відзнака передається членам сім’ї для зберігання до дня встановлення місцеперебування та повернення особи.

Передача відзнаки родині не означає встановлення факту загибелі та не змінює статусу особи.

У разі повернення особи право на особисте вручення відзнаки зберігається.

Ця відзнака має бути не символом прощання, а символом Пошани, Пам’яті та Надії на повернення.

6. Незалежність від подальшої зміни статусу

Подальша зміна статусу особи — встановлення місцеперебування, повернення з полону, встановлення факту смерті чи інша передбачена законом зміна — не може скасовувати вже присвоєну відзнаку.

Відомості про її присвоєння зберігаються поіменно як частина державної пам’яті про захисника чи захисницю.

7. Українська необхідність та міжнародний досвід

Україна вже друге десятиліття протистоїть збройній агресії. За цей час її захисники і захисниці можуть набувати різних правових статусів.

Кожна держава має власний досвід державного та військового визнання. Україна має врахувати міжнародну практику, але створити власний механізм, відповідний українській реальності.

Українські захисники і захисниці мають право бути потрібними своїй Державі не лише в одному статусі.

За кожним статусом — чиєсь життя.
За кожним ім’ям — людина.
За кожною людиною — родина.

8. Просимо Президента України

1. Заснувати державну відзнаку Президента України «Знак Пошани та Надії».
2. Затвердити положення та критерії її присвоєння.
3. Передбачити паралельний початок підготовки матеріалів після офіційної фіксації статусу особи як зниклої безвісти за особливих обставин.
4. Встановити чіткі строки розгляду.
5. Передбачити передачу відзнаки родині для зберігання до дня повернення особи.
6. Забезпечити збереження державного визнання незалежно від подальшої зміни статусу.
7. За необхідності ініціювати відповідні зміни до законодавства України.

НА ЗАВЕРШЕННЯ

Ми не просимо замінити пошук людини нагородою.

Ми просимо, щоб державне визнання її заслуг не чекало завершення пошуку.

Бо за кожним статусом — чиєсь життя.

Ми чекаємо їх удома.

І поки держава шукає наших захисників, держава не повинна забувати їхніх імен, їхньої жертовності та їхнього внеску в Україну.

Ми, Український народ, разом із Президентом України, не маємо права не знати своїх Героїв поіменно.

БЕЗ ПРАВА ЗАБУТИ.

ЗАРАДИ ПОШАНИ.
ЗАРАДИ НАДІЇ.
ЗАРАДИ УКРАЇНИ.