Присвоєння звання Героя України (посмертно) старшому солдату Кутовому Вадиму Юрійовичу, позивний «Вуді», за особисту мужність, героїзм, самовідданість і визначний внесок у захист України, її суверенітету та територіальної цілісності, проявлені під час виконання бойових завдань, з відданням життя за Україну.

ПРО ПРИСВОЄННЯ ЗВАННЯ ГЕРОЯ УКРАЇНИ ПОСМЕРТНО
КУТОВОМУ ВАДИМУ ЮРІЙОВИЧУ, ПОЗИВНИЙ «ВУДІ»

Прошу Президента України присвоїти звання Героя України (посмертно) старшому солдату Кутовому Вадиму Юрійовичу, позивний «Вуді», за особисту мужність і героїзм, незламність духу, самовіддане служіння Українському народові, захист суверенітету та територіальної цілісності України, а також за визначний внесок у боротьбу за свободу та незалежність нашої держави.

Кутовий Вадим Юрійович (07.04.1993 – 09.03.2023) майже все своє свідоме життя присвятив військовій службі та захисту України.

12 травня 2012 року Вадим був призваний на військову службу до військової частини 3002 МВС Національної гвардії України. За сумлінну та зразкову службу був нагороджений нагрудним знаком II ступеня «За зразкову службу».

У листопаді 2013 року Вадим приїхав до Києва на Майдан Незалежності. Він був серед тих, хто не залишився байдужим до подій у державі. Особливо його вразили події 20 лютого 2014 року, коли проти мирних людей було застосовано вогнепальну зброю. Саме тоді для нього остаточно сформувалося рішення — стати на захист Батьківщини.

З початком російсько-української війни у 2014 році Вадим без вагань став на захист України. З 3 квітня 2014 року до 3 березня 2016 року проходив службу у радіолокаційних військах ЗСУ, військова частина А1606. Виконував бойові завдання у найгарячіших районах сходу України — Пісках, Щасті, Лисичанську, Мар’їнці, на Світлодарській дузі та в районі Бахмута.

У березні 2016 року Вадим перевівся до батальйону спеціального призначення «Донбас-Україна», військова частина В2612. Брав участь у бойових діях під Мар’їнкою на посаді оператора ПТВ.

Під час одного зі штурмів отримав важке мінно-вибухове поранення, опіки та контузію. Проте навіть після поранення не залишив військової справи та продовжив служити Україні.

За мужність і відданість захисту держави Вадим був нагороджений медаллю «За оборону рідної держави», а також нагрудним знаком «За зразкову службу».

У 2017 році він продовжував виконувати бойові завдання на Луганщині. Під час обстрілу позицій на Світлодарській дузі, коли противник відкрив вогонь із танків і більшість військовослужбовців була змушена укритися, Вадим разом із побратимом залишився вести бій, не дозволивши противнику захопити позицію.

Після народження доньки Анастасії у 2017 році Вадим звільнився з військової служби, присвятивши себе родині. Він власноруч збудував будинок для своєї сім’ї у Вовчинці поблизу Івано-Франківська. Але навіть у мирному житті його серце залишалося з Україною та побратимами.

З початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації у 2022 році Вадим знову добровільно став на захист держави, вступивши до лав територіальної оборони Івано-Франківська.

На початку 2023 року добровільно приєднався до Збройних Сил України та проходив службу у складі 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону.

У березні 2023 року Вадим виконував бойові завдання на Бахмутському напрямку, у районі населених пунктів Білогорівка та Берестове. Він командував підрозділом із десяти військовослужбовців та неодноразово виконував надзвичайно небезпечні бойові завдання.

9 березня 2023 року близько 17:00 Вадим востаннє вийшов на бойову позицію.

Під час виконання бойового завдання у районі Берестового — Білогорівки Вадим разом із групою вирушив на підтримку побратимів, які вже перебували під ворожим обстрілом.

Після прибуття на позицію група потрапила під мінометний обстріл противника, який коригувався за допомогою БпЛА «Орлан». Одна з мін влучила безпосередньо в окоп, де перебували українські військовослужбовці.

Вадим отримав смертельне осколкове поранення в серце.

Та навіть у свою останню мить він думав не про себе.

Перед смертю Вадим закрив собою свого побратима Валентина Нестерова, прийнявши смертельний удар на себе та врятувавши життя іншого військовослужбовця.

Цей вчинок став останнім і найвищим проявом його мужності, самопожертви та братерства.

Вадим Кутовий загинув так, як жив — захищаючи інших і не відступаючи перед небезпекою.

За проявлену мужність і героїзм Вадим Кутовий посмертно нагороджений медаллю «За честь і звитягу» та орденом «За мужність» III ступеня.

Його поховано на Алеї Слави у селі Чукалівка поблизу Івано-Франківська.

У Вадима залишилися дружина Олена та доньки Ольга, Олександра й Анастасія.

Його життя — це історія людини, яка з юного віку обрала шлях служіння Україні. Він пройшов Майдан, АТО, найгарячіші точки російсько-української війни, отримав поранення, повертався на фронт і з початком повномасштабного вторгнення знову добровільно став до лав захисників.

9 березня 2023 року Вадим віддав найдорожче — власне життя — заради України та своїх побратимів.

Його останній вчинок — закрити собою побратима — є прикладом найвищої самопожертви, відваги та військового братерства.

Вважаємо, що бойовий шлях, особиста мужність, багаторічна відданість військовій службі, участь у захисті України з 2012 року, героїчні дії під час бойових завдань та самопожертва, вчинена 9 березня 2023 року, є гідними найвищої державної нагороди.

ПРОСИМО:

Присвоїти Кутовому Вадиму Юрійовичу, позивний «Вуді», старшому солдату, заступнику командира бойової машини — оператору-навіднику, звання «Герой України» посмертно — за особисту мужність, героїзм, самовідданість, незламність духу, виявлені під час захисту України, її суверенітету та територіальної цілісності, а також за героїчну самопожертву заради порятунку життя побратима.

Поки ми пам’ятаємо подвиг Вадима «Вуді» — він живе серед нас.

Герої не вмирають.
Ніхто не забутий. Ніщо не забуте.
Вадим Кутовий назавжди в строю.