Присвоєння звання героя України посмертно капатану Слободяника Юрію Михайловичу 39 бригада тактичної авіації ім.Героя України Олександра Довгача

Шановний пане Президенте України!
Володимире Олександровичу!

Я, Петренко Ганна Олександрівна, дружина загиблого Захисника України, військовослужбовець Збройних Сил України з 2019 року.

Звертаюся до Вас із уклінним проханням — присвоїти звання Героя України (посмертно) моєму чоловікові, Слободянику Юрію Михайловичу, який віддав своє життя за Україну в перший день повномасштабного вторгнення російської федерації.

24 ЛЮТОГО 2022 РОКУ — ДЕНЬ, ЯКИЙ НАЗАВЖДИ ЗАЛИШИВСЯ В НАШІЙ ПАМ'ЯТІ

24 лютого 2022 року Юрій перебував на бойовому чергуванні на військовому аеродромі в селищі Озерне, нині Новогуйвинська громада Житомирського району Житомирської області.

Коли ворог розпочав повномасштабну війну проти України, Юрій залишався на своєму місці та виконував військовий обов’язок.

Разом із побратимами він допомагав готувати бойовий літак Су-27, бортовий номер 37, до вильоту.

Він не залишив службу.
Не залишив побратимів.
Не залишив своє місце.

Під час ворожого ракетного обстрілу аеродрому ракета влучила саме в цей літак.

Внаслідок отриманих поранень, несумісних із життям, Юрій загинув.

Йому було лише 32 роки.

У той день він віддав найдорожче — власне життя — заради захисту України та її неба.

ВІН БУВ ВІЙСЬКОВИМ, ЯКИЙ ПРИСВЯТИВ АРМІЇ СВОЄ ЖИТТЯ

Юрій народився в селі Нововоскресенка Миколаївської області.

У 2008 році закінчив Надбузький професійний аграрний ліцей, здобув професії автослюсаря та водія автотранспортних засобів.

Того ж року був призваний до лав Збройних Сил України.

Після строкової служби Юрій підписав контракт і присвятив своє життя військовій службі.

У 2015–2020 роках навчався у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба та здобув ступінь магістра за спеціальністю «Авіаційний транспорт».

З 2020 року проходив службу у 39-й бригаді тактичної авіації Повітряних Сил Збройних Сил України, де обіймав посаду старшого авіаційного техніка 2-ї авіаційної ескадрильї.

За час служби був нагороджений медаллю «10 років сумлінної служби».

Посмертно Юрія нагороджено:

орденом «За мужність» III ступеня;
відзнакою Президента України «За оборону України»;
відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Комбатантський хрест».

Наказом №762 від 01.10.2023 року Юрію посмертно присвоєно військове звання капітана.

АЛЕ НАЙГОЛОВНІШЕ — ВІН БУВ ЛЮДИНОЮ

Для мене Юрій був не просто військовослужбовцем,рідною людиною

Він був люблячим чоловіком і татом.

Він любив футбол, автомобілі, готувати та найбільше — проводити час із родиною.

Його син Олександр назавжди залишився без тата.

Дитина, яка мала б рости поруч із батьком, тепер знатиме його через фотографії, спогади та розповіді рідних.

Для батьків — син.
Для сестри — улюблений братик, рідна людина, частинка дитинства, та родини, якої більше ніколи не буде поруч.
Для мене — коханий чоловік.
Для нашого сина — назавжди тато.
Для побратимів — надійний товариш.
А для України — Захисник, який віддав своє життя за українське небо.

Я ПРОШУ НЕ ПРО СЕБЕ

Я не прошу повернути мені чоловіка.

На жаль, це неможливо.

Я прошу лише про те, щоб держава гідно вшанувала людину, яка віддала за Україну своє життя.

Юрій загинув у перший день повномасштабної війни.

Він разом із побратимами готував бойовий літак до вильоту, щоб українські льотчики могли піднятися в небо та захищати нашу землю.

Він виконував свій обов’язок тоді, коли Україна найбільше потребувала своїх Захисників.

Він віддав життя за те, щоб Україна вистояла.

Тому я прошу Вас, пане Президенте України:

ПРИСВОЇТИ СЛОБОДЯНИКУ ЮРІЮ МИХАЙЛОВИЧУ ЗВАННЯ ГЕРОЯ УКРАЇНИ (ПОСМЕРТНО).

Для нашої родини це буде не просто нагорода.

Це буде знак того, що Україна пам’ятає.

Пам’ятає своїх синів.

Пам’ятає своїх Захисників.

Пам’ятає тих, хто загинув у перші години великої війни.

Пам’ятає тих, хто захищав українське небо.