Про присвоєння головному сержанту СИТНИКУ Сергію Вікторовичу звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно)

Сьогодні, у День Незалежності України, просимо Вас вшанувати пам'ять і подвиг воїна, який був ровесником нашої незалежної держави, зростав разом із нею, став на її захист і віддав за неї своє життя.
Просимо присвоїти головному сержанту СИТНИКУ Сергію Вікторовичу, 21 травня 1991 року народження, військовослужбовцю 4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Сергій народився за кілька місяців до проголошення Незалежності України. Він був її ровесником. Разом із незалежною Україною дорослішав, обирав свій життєвий шлях, а згодом став одним із тих, хто зі зброєю в руках захищав її право бути вільною.
Сергій СИТНИК народився і виріс у селі Полкова Микитівка Богодухівського району Харківської області. У 2011 році закінчив Харківський автомобільно-дорожній технікум, здобувши кваліфікацію техніка-механіка. На початку 2012 року пов'язав своє життя з Державною прикордонною службою України.
Понад чотирнадцять років свого життя Сергій віддав службі Україні. Він захищав її кордони ще задовго до того, як велика війна постукала в кожен український дім.
За роки служби Сергій пройшов шлях від водія автомобільного відділення та молодшого інспектора прикордонної служби до начальника зенітно-артилерійської групи. Служив у підрозділах Східного регіонального управління, Харківського прикордонного загону, 26 окремої авіаційної ескадрильї, а з 2022 року у 4 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України.
Коли у 2014 році розпочалася російська агресія проти України, Сергій уже стояв на захисті її державного кордону. У складі мобільної прикордонної застави він безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення та захисті незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України.
У травні–вересні 2014 року Сергій неодноразово виконував бойові завдання на Луганщині  у районах відділів прикордонної служби «Станиця-Луганське», «Марківка» та «Красна Талівка». Саме там для Сергія почалася війна  ще у 2014 році, задовго до повномасштабного російського вторгнення.
24 лютого 2022 року повномасштабна війна застала воїна під час проходження служби у 26-ій окремій авіаційній ескадрильї Державної прикордонної служби України.
Він не залишився осторонь бойових дій. Уже в березні 2022 року Сергій перейшов до бойового підрозділу 4 прикордонного загону та став безпосередньо на захист рідного Харкова і Харківщини.
Відтоді його бойовий шлях проліг через одні з найскладніших напрямків російсько-української війни. Сергій захищав Харківщину, виконував бойові завдання на Великобурлуцькому, Золочівському та Бахмутському напрямках.
За роки служби, мужність і відданість справі захисту України Сергій був відзначений нагрудним знаком «Відмінний прикордонник», нагрудним знаком «За мужність в охороні державного кордону», почесною нагородою — медаллю «За службу на Донбасі».
Із серпня 2024 року головний сержант Сергій СИТНИК проходив службу на посаді інспектора прикордонної служби 1 категорії — начальника зенітно-артилерійської групи першого зенітно-ракетного відділення прикордонної зенітної ракетно-артилерійської застави прикордонної комендатури швидкого реагування 4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
Будучи командиром зенітно-артилерійської групи, Сергій разом зі своїм підрозділом захищав небо України та знищував ворога на землі.
Він був командиром не лише за посадою. Він відповідав за виконання поставлених бойових завдань і за людей, які служили поруч із ним, був для них опорою та надійним побратимом.
Його знали за позивним «Дідж».
Для побратимів Сергій був людиною, на яку можна було покластися у найважчу хвилину. Особливого змісту сьогодні набувають його слова, які назавжди залишилися в їхній пам'яті:
«Я не хочу бачити, як помирають діти».
У цих простих словах  те, заради чого він воював.
Заради свого маленького сина. Заради кожної української дитини. Заради того, щоб наступні покоління не знали жаху війни, не ховалися від обстрілів і мали право зростати під мирним небом у вільній Україні.
Свій останній бій Сергій прийняв там, де починав свій життєвий шлях,  на рідній Харківщині.
8 серпня 2026 року поблизу населеного пункту Чорне Куп'янського району Харківської області, на одному з найгарячіших напрямків фронту, де російські окупаційні війська намагаються прорвати українську оборону, головний сержант Сергій СИТНИК виконував своє останнє бойове завдання із захисту України.
У тому бою Сергій загинув, прикривши собою побратимів.
До останньої миті він залишався командиром  людиною, яка відповідала не лише за виконання бойового завдання, а й за тих, хто був поруч. Ціною власного життя Сергій захистив своїх побратимів.
Цей останній вчинок став найвищим проявом його мужності, самовідданості, вірності військовому братерству та тим принципам, за якими він жив і служив.
Він загинув так, як і жив,  захищаючи інших.
Йому назавжди залишилося 35 років.
У невимовному горі залишилися маленький син, мама, тато, брати та сестри. Для них ця втрата непоправна. Для побратимів  це втрата командира і друга. Для України  втрата досвідченого воїна, який значну частину свого дорослого життя присвятив її захисту.
Понад чотирнадцять років військової служби. Захист державного кордону України. Безпосередня участь в АТО з 2014 року. Захист Харкова і Харківщини після початку повномасштабного вторгнення. Бойові завдання на найскладніших напрямках. Бахмут. Командування зенітно-артилерійською групою. Захист українського неба і боротьба з ворогом на землі. Відповідальність за своїх побратимів.
І до останнього  вірність військовому обов'язку, присязі та Україні.
Сергій СИТНИК був ровесником незалежної України. Його життя і життя нашої держави починалися майже одночасно. Він зростав разом із нею, понад чотирнадцять років стояв на захисті її кордонів, а коли настав час найтяжчих випробувань захищав її зі зброєю в руках.
У 35 років Сергій віддав за Україну власне життя, прикривши собою побратимів.
Тому саме сьогодні, у День Незалежності України, ми просимо про найвище державне визнання для її ровесника, воїна, командира і Захисника.
Шановний пане Президенте!
З огляду на багаторічну бездоганну службу Сергія СИТНИКА у лавах Державної прикордонної служби України, його безпосередню участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України з перших місяців російської агресії у 2014 році, виконання бойових завдань після початку повномасштабного вторгнення, особисту мужність, стійкість і самовідданість, виявлені під час захисту України, командирську відповідальність за своїх підлеглих, а також його останній подвиг  порятунок побратимів ціною власного життя, просимо присвоїти головному сержанту СИТНИКУ Сергію Вікторовичу звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Це звання не поверне сина батькам, батька  дитині, брата  братам і сестрам, побратима  його бойовій родині.
Але воно стане гідним державним визнанням мужності, самопожертви та життєвого шляху українського воїна, який понад чотирнадцять років стояв на захисті своєї держави, а в останньому бою віддав найдорожче  власне життя, рятуючи інших.
Просимо вшанувати подвиг головного сержанта Сергія СИТНИКА на найвищому державному рівні та присвоїти йому звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Вічна пам'ять, честь і шана Захиснику України Сергію СИТНИКУ!