Присвоєння звання Герой України (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка» відважному захиснику України, хороброму воїну, медику та бойовому хірургу, ГАКАЛУ ВІТАЛІЮ ВОЛОДИМИРОВИЧУ, позивний «Професор», військовослужбовцю Збройних Сил України, який віддав своє життя, захищаючи Україну та рятуючи життя її захисників.

Шановний пане Президенте України!
Я, Гакало Олександр Володимирович, ветеран війни, брат загиблого, прошу Вас присвоїти звання Герой України (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка» відважному захиснику України, хороброму воїну, почесному громадянину м. Тернопіль, бойовому медику та бойовому хірургу, молодшому сержанту Гакалу Віталію Володимировичу, 10 серпня 2001 року народження, військовослужбовцю Збройних Сил України, військовому медику, фельдшеру евакуаційного відділення медичної роти, який віддав своє життя, захищаючи Україну та рятуючи життя її захисників.

Віталій Гакало народився у селі Заруддя Тернопільської області. З дитинства мріяв стати медиком. У 2020 році закінчив Кременецький медичний коледж і вже тоді розпочав працювати фельдшером невідкладних станів у Центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф на Тернопільській підстанції №3, де був нагороджений грамотою Департаменту охорони здоров’я Тернопільської обласної військової адміністрації за сумлінну працю, високий професіоналізм, цілеспрямовану життєву позицію та вагомий внесок у надання медичної допомоги населенню.

У 2022 році Віталій вступив до Тернопільського національного медичного університету імені Івана Горбачевського за спеціальністю «Медицина», але продовжив працювати фельдшером і рятувати життя.

Віталій Гакало був перший серед студентів, хто удостоєний стипендії імені Сергія Коновала — як визнання його мужності, принциповості, активної громадянської позиції та відданості Україні. Для нього служіння державі та людям було не просто обов’язком, а справою життя.

З початком повномасштабного вторгнення Віталій без роздумів і додаткових запитань свідомо обрав шлях медика на війні. В нього були глибокі знання та розуміння необхідності цієї справи.

З травня 2022 року він був в складі бригад екстреної медичної допомоги, які евакуйовували поранених бійців з «Азовсталі».
А вже з листопада 2022 року Віталій вирушив на війну в Донецьку область як бойовий медик-доброволець. Він працював там, де кожен виїзд міг стати останнім: Часів Яр, Бахмут, Соледар, Лиманський напрямок.

Як медик-доброволець він надавав допомогу на різних ланках евакуаційного маршруту, а саме: евакуація на кейсеваці, медевак, робота на стабільному пункті та ПХГ.
З 2023 року Віталій продовжував службу на Лиманському напрямку. Тільки за місяць він з екіпажем евакуював біля 200 важких та середніх поранених.
У 2024 році брав участь у боях за Покровськ та його околиці.
У 2025 році виконував завдання на Покровському та Курському напрямках.

Віталій Гакало був відзначений за вагомий внесок у розвиток медицини, професійну підготовку медичних кадрів та допомогу українським захисникам командуванням 66 Військового мобільного госпіталю «ПХГ Петропалівка».

20 квітня 2024 року Віталій Гакало отримав подяку в рамках Першого благодійного медичного форуму «MEDTALK» за небайдужість, активність, партнерство та підтримку форуму. У подяці зазначено його особистий внесок у спільну справу зі збереження життів українських захисників, а також підтримку медичного добровольчого батальйону «Госпітальєри», який здійснював своєчасну евакуацію поранених захисників із поля бою до госпіталів.

Крім того, Віталій Гакало був нагороджений Почесною грамотою Міністерства охорони здоров’я України за вагомий особистий внесок у розвиток і вдосконалення професійної освіти та підготовки медичних працівників. Ця відзнака є підтвердженням його професійного внеску у сферу охорони здоров’я України та передачу знань і досвіду майбутнім медичним фахівцям.

У жовтні 2025 року Віталій підписав контракт та долучився до лав 67-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України, де продовжив службу як військовий медик. Цей крок був для нього не випадковим рішенням, а свідомим вибором — бути там, де його знання та вміння могли врятувати чиєсь життя.

Його професійний шлях на війні був шляхом постійного порятунку.

За час роботи здобув значний досвід виконання складних хірургічних та анестезіологічних маніпуляцій, брав участь у лікуванні важких торакоабдомінальних поранень, відкритих черепно-мозкових та інших бойових травм.

Він не просто був поруч із пораненими — він боровся за кожне життя до останнього.

Незважаючи на шалену напругу і важку роботу, в перервах він продовжував отримувати знання і поглиблювати їх, займався самоосвітою. З початку був впевнений, що буде працювати травматологом і робив все для досягнення своєї цілі. Він так багато вчився, що жартома всі називали його Професором.
Так в 2023 році Віталій отримав позивний «Професор».

Під час роботи на невеликому стабілізаційному пункті Віталій Гакало надав допомогу військовослужбовцю з важким пораненням руки. Через сильну кровотечу турнікет неможливо було зняти, однак завдяки професійним знанням, навичкам та рішучим діям Віталія вдалося перев’язати пошкоджену судину та врятувати руку пораненого. Саме цей випадок став одним із тих, після яких про професіоналізм і відданість Віталія почали говорити значно ширше.

Повертаючись з ротації додому, він готував презентації, доповіді, приймав активну участь в конференціях, де розповідав про роботу на фронті, особливості військової медицини і необхідність долучитись до допомоги фронту. Додатково він знайомив дітей і підлітків з тактичною медициною і азами захисту себе і людей. Один із його учнів, який займається легкою атлетикою, в знак вдячності написав позивні «Професора» та його побратимів у себе на кросівках.

Професіоналізм Віталія, мужність, людяність та відданість справі були визнані ще за життя.

У 2025 році Віталій Гакало став лауреатом почесного звання «Людина року — 2025» на Тернопільщині. Це звання було присуджене йому за його професійну діяльність, служіння людям та Україні.

Також у 2025 році його було відзначено як переможця регіонального конкурсу «Серце медицини» в межах відзнаки «Орден Святого Пантелеймона» за професіоналізм та самопожертву заради порятунку життів.
Згодом нагороджений медаллю «ЗА ЗБЕРЕЖЕНЕ ЖИТТЯ» командиром МБ «Госпітальєри».

Коли Віталій працював, у грудях перехоплювало подих. Здавалося, повітря навколо нього згущувалось від божевільної, практично нелюдської концентрації. Він ніколи не зупинявся. Взагалі. Поки інші вибирали хвилину, щоб відпочити, він щось повторював, гортав підручники або слухав лекції.

У ньому жила якась моторошна, світла й водночас нещадна квапливість — наче він докорінно, на якомусь внутрішньому рівні, знав, що часу йому відведено надто мало, а встигнути треба багато.

І не встиг… 26 липня 2026 року серце Віталія зупинилося під час виконання бойового завдання на Дніпропетровському напрямку. Йому було лише 24.

Після його смерті рішенням Тернопільської міської ради №8/59/02 від 07.08.2026 р. присвоєно звання «Почесний Громадянин міста Тернополя».

Молодший сержант Гакало Віталій Володимирович віддав усе. Він не встиг тільки одного — вижити сам. Присвоєння йому звання Героя України (посмертно) — це найменше, що держава може зробити для хлопця, який згорів дотла, аби інші могли жити.

Прошу Вас, пане Президенте України, присвоїти Гакалу Віталію Володимировичу звання Героя України (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка» — за особисту мужність, героїзм, самовідданість, проявлені під час захисту України, її суверенітету та територіальної цілісності, а також за багаторічне служіння та порятунок життів українських захисників.

Ми не можемо повернути Віталія родині.

Не можемо змінити 26 липня.

Але можемо зробити так, щоб він не залишився лише у пам’яті тих, хто його любив.

Нехай його ім'я буде навіки вписане в історію нашої держави.

Бо Героями не народжуються — Героями стають!

І Віталій Гакало своїми вчинками довів, що він — Герой.

Вічна пам’ять!
Вічна слава!
Слава Герою України — Гакалу Віталію Володимировичу!