ПЕТИЦІЯ про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) військовослужбовцю 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурммових військ Збройних Сил України ПОХИЛУ АНДРІЮ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ.

Шановний пане Президенте України!
Прошу Вас присвоїти почесне звання Героя України (посмертно) Похилу Андрію Олександровичу, 16.02.1990 р.н., який загинув 21 квітня 2025 року — за особисту мужність і героїзм, проявлені під час захисту України, відданість військовій присязі, самовіддане служіння Українському народові та жертовність заради нашої держави.
З 2014 року Андрій став на захист України, беручи безпосередню участь у антитерористичній операції. Віддано виконував військовий обов’язок, мужньо боронив рідну землю та неодноразово доводив свою відвагу й незламність.
За вагомий внесок у захист держави Андрій був відзначений нагородою «За оборону Маріуполя».
30 серпня 2023 року Андрій був призваний на військову службу за мобілізацією.
Він служив у складі 46-ї окремої аеромобільної бригади військової частини А4350 на посаді головного сержанта розвідувальної роти.
Його бойовий позивний — «Форест».
Побратими згадують Андрія як справжнього лідера — людину, яка користувалася авторитетом, уміла приймати складні рішення та відповідати за них. Він був вимогливим до себе й водночас уважним до інших, підтримував бойовий дух і залишався надійною опорою для своїх товаришів.
Для своїх побратимів він був другом і людиною, на яку можна було покластися.
21 квітня 2025 року, під час виконання бойового завдання в районні населеного пункту Олексіївка, Волноваського району, Донецької області Андрій зник безвісти за особливих обставин. Для його родини цей день став початком найтяжчого очікування — між надією та страхом, між вірою, що він живий, і болем від невідомості.
Лише 25 жовтня 2025 року стало відомо — Андрій загинув у бою. Його життя обірвалося внаслідок атаки ворожого FPV-дрона. Особу Захисника було підтверджено за результатами ДНК-експертизи.
У той фатальний момент головний сержант Андрій Похил проявив найвищу військову та людську мужність. Під час раптової атаки ворожого безпілотника він не вагаючись прийняв основний удар FPV-дрона на себе, закривши від дрону іншіх. Своїм тілом та ціною власного життя «Форест» закрив та врятував від загибелі трьох своїх побратимів, які перебували поруч і завдяки йому залишилися живими.
Він загинув, виконуючи свій військовий обов’язок, захищаючи Україну та своїх побратимів.
За свою мужність, відвагу та відданість Україні, Андрій Олександрович Похил був відзначений нагрудним знаком «Золотий хрест», відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Хрест хоробрих», відзнакою Міністерства оборони України «Вогнепальна зброя» та «За зразкову службу», відзнакою «За оборону Маріуполя», а також був представлений до нагороди орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)
Однак його рідні та побратими вважають, що подвиг Андрія заслуговує на найвище державне визнання. Врятовані ним життя трьох українських воїнів — це беззаперечне свідчення його виняткового героїзму, що виходить за межі звичайного виконання службового обов'язку.
Ми не можемо повернути Андрія. Але можемо зробити так, щоб його ім’я назавжди залишилося серед імен тих, хто віддав життя за Україну.
Андрій був сином, чоловіком, другом, побратимом і Захисником України.
Він не залишив поле бою. Він не зрадив присязі. Він до останнього залишався вірним Україні.
Його життя — приклад мужності, сили духу, честі та любові до Батьківщини.