№22/269424-еп
Про присвоєння звання Героя України (посмертно) старшому сержанту, командиру снайперського відділення роти вогневої підтримки Поляку Олександру Валентиновичу частини А7187.
Автор (ініціатор): Кочерган Анастасія Василівна
Дата оприлюднення: 27 серпня 2026
Ми просимо Президента України присвоїти Поляку Олександру Валентиновичу звання Героя України (посмертно) — за особисту мужність, героїзм, самовідданість та вагомий внесок у захист України.
Поляк Олександр Валентинович, 1999 року народження, уродженець села Киселиці Чернівецької області, віддав своє молоде життя, захищаючи Україну, її незалежність, свободу та територіальну цілісність.
Олександр виріс у багатодітній родині, був третьою дитиною із шести. З дитинства був добрим, щирим, працьовитим та активним. Любив спорт, брав участь у спортивних змаганнях, мав багато планів на життя та мріяв про своє майбутнє.
Олександр уже мав військовий досвід, а після початку повномасштабного вторгнення не залишився осторонь. 11 квітня 2022 року він добровільно став на захист України.
Під час служби Олександр отримав військове звання старшого сержанта та виконував обов'язки командира відділення. Він гідно ніс військову службу, виконував бойові завдання на Донецькому напрямку та до останнього залишався вірним військовій присязі.
Для своїх побратимів Олександр був людиною, на яку можна було покластися. Він відповідально ставився до своїх обов'язків, підтримував тих, хто був поруч, і не залишав побратимів у складних ситуаціях. Для нього життя та безпека інших були не менш важливими за власне.
30 травня 2024 року Олександр востаннє вийшов на бойову позицію. Перед виходом він написав мамі коротке повідомлення: «Я на позицію…». Ніхто з нас тоді не знав, що це будуть останні слова від нього.
Після цього зв'язок з Олександром обірвався. Він тривалий час вважався безвісти зниклим. Майже два роки ми жили в постійному очікуванні, надії та болю. Ми чекали на звістку, сподівалися, що він живий і одного дня повернеться додому.
Згодом слідчий мамі повідомив, що Олександр загинув під час виконання бойового завдання в Донецькій області.
Йому було лише 25 років.
У цьому віці люди зазвичай будують плани, створюють сім'ї, мріють про майбутнє та мають попереду ціле життя. Олександр теж мав мрії, але війна забрала в нього можливість їх здійснити.
У 2026 році після тривалого очікування Олександр повернувся додому, але вже «на щиті». Його поховали у рідному селі Киселиці.
Для всієї родини він назавжди залишиться не лише захисником України, а насамперед сином, братом, рідною людиною, яку неможливо замінити.
Його життя — це приклад мужності, відповідальності та любові до своєї держави. Він добровільно став на захист України, залишався поруч зі своїми побратимами та до останнього виконував свій військовий обов'язок.
Поляк Олександр Валентинович, 1999 року народження, уродженець села Киселиці Чернівецької області, віддав своє молоде життя, захищаючи Україну, її незалежність, свободу та територіальну цілісність.
Олександр виріс у багатодітній родині, був третьою дитиною із шести. З дитинства був добрим, щирим, працьовитим та активним. Любив спорт, брав участь у спортивних змаганнях, мав багато планів на життя та мріяв про своє майбутнє.
Олександр уже мав військовий досвід, а після початку повномасштабного вторгнення не залишився осторонь. 11 квітня 2022 року він добровільно став на захист України.
Під час служби Олександр отримав військове звання старшого сержанта та виконував обов'язки командира відділення. Він гідно ніс військову службу, виконував бойові завдання на Донецькому напрямку та до останнього залишався вірним військовій присязі.
Для своїх побратимів Олександр був людиною, на яку можна було покластися. Він відповідально ставився до своїх обов'язків, підтримував тих, хто був поруч, і не залишав побратимів у складних ситуаціях. Для нього життя та безпека інших були не менш важливими за власне.
30 травня 2024 року Олександр востаннє вийшов на бойову позицію. Перед виходом він написав мамі коротке повідомлення: «Я на позицію…». Ніхто з нас тоді не знав, що це будуть останні слова від нього.
Після цього зв'язок з Олександром обірвався. Він тривалий час вважався безвісти зниклим. Майже два роки ми жили в постійному очікуванні, надії та болю. Ми чекали на звістку, сподівалися, що він живий і одного дня повернеться додому.
Згодом слідчий мамі повідомив, що Олександр загинув під час виконання бойового завдання в Донецькій області.
Йому було лише 25 років.
У цьому віці люди зазвичай будують плани, створюють сім'ї, мріють про майбутнє та мають попереду ціле життя. Олександр теж мав мрії, але війна забрала в нього можливість їх здійснити.
У 2026 році після тривалого очікування Олександр повернувся додому, але вже «на щиті». Його поховали у рідному селі Киселиці.
Для всієї родини він назавжди залишиться не лише захисником України, а насамперед сином, братом, рідною людиною, яку неможливо замінити.
Його життя — це приклад мужності, відповідальності та любові до своєї держави. Він добровільно став на захист України, залишався поруч зі своїми побратимами та до останнього виконував свій військовий обов'язок.
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Шух Марта Петрівна
15 вересня 2026
2.
Клімаш Олена Павлівна
15 вересня 2026
3.
Квітко Жанна Володимирівна
15 вересня 2026
4.
Сісінбаєва Крістіна Артурівна
15 вересня 2026
5.
Пігурська Надія Степанівна
15 вересня 2026
6.
Хорошайлова Лариса Віталіївна
15 вересня 2026
7.
Дмитришина Наталя Анатоліївна
15 вересня 2026
8.
Сирцова Наталія Григорівна
15 вересня 2026
9.
Орлова Людмила Сергіївна
15 вересня 2026
10.
Філатова Галина Харитонівна
15 вересня 2026
11.
Гук Маргарита Миколаївна
15 вересня 2026
12.
Бережна Ксенія Володимирівна
15 вересня 2026
13.
Дмитришин Петро Іванович
15 вересня 2026
14.
Бойко Лілія Іванівна
15 вересня 2026
15.
Дмитришина Ольга Сергіївна
15 вересня 2026
16.
Фролова Світлана В'ячеславівна
15 вересня 2026
17.
Цибульська Ганна Михайлівна
15 вересня 2026
18.
Дмитрищук Вікторія Олегівна
15 вересня 2026
19.
Онішко Діана Гадживердіївна
15 вересня 2026
20.
Ноздрачова Ганна Василівна
15 вересня 2026
21.
Ільків Ірина Ярославівна
15 вересня 2026
22.
Желєзний Сергій Андрійович
15 вересня 2026
23.
Несін Світлана Петрівна
15 вересня 2026
24.
Кусень Мар'яна Вікторівна
15 вересня 2026
25.
Ожог Світлана Олександрівна
15 вересня 2026
26.
Кудибин Зоряна Іванівна
15 вересня 2026
27.
Диндин Мар'яна Михайлівна
15 вересня 2026
28.
Кулібаба Валентина Анатоліївна
15 вересня 2026
29.
Савчік Тетяна Володимирівна
15 вересня 2026
30.
Радолова Алла Володимирівна
15 вересня 2026
2777
голосів з 25000
необхідних
голосів з 25000
необхідних
Статус:
Триває збір підписів
Залишилося 73 дні
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.