Про присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) Лазаревичу Володимиру Васильовичу,сержанту,старшому стрільцю-вогнеметнику 1 аеромобільного відділення,1 аеромобільного взводу,2 аеромобільної роти,1 аеромобільного батальйону військової частини А4350.

Шановний пане Президенте України,Володимире Олександровичу!
Я,Лазаревич Віта Олександрівна,дружина загиблого Захисника України,звертаюся до Вас із щирим проханням присвоїти найвище державне звання-Герой України(посмертно) моєму чоловікові,Лазаревичу Володимиру Васильовичу,сержанту,старшому стрільцю-вогнеметнику 1 аеромобільного відділення,1 аеромобільного взводу,2 аеромобільної роти,1 аеромобільного батальйону військової частини А4350.Володимир народився 30 серпня 1980 року у с. Мар’янівка Лисянського району Черкаської області.
Був мобілізований до лав ЗСУ 27 квітня 2025 року і у період з 28 квітня по 18 червня 2025 року проходив загальновійськову підготовку.
З 26 червня 2025 року він вийшов на бойове завдання і перебував на позиціях без ротацій і зв’язку з рідними аж до 17 листопада 2025 року.Володимир усе своє життя був людиною честі,відповідальності та мужності.Віддано і сумлінно виконував свій військовий обов’язок,захищаючи Україну,її незалежність і свободу.Під час служби він неодноразово ризикував власним життям заради безпеки своїх побратимів та успішного виконання бойових завдань.
17 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання із Захисту України у районі населеного пункту Дачне Синельниківського району Дніпропетровської області Володимир загинув внаслідок атаки FPV-дрона противника.Після цього наша родина протягом тривалого часу жила в невідомості і чекала на його повернення.Мій чоловік вважався зниклим безвісти за особливих обставин.Лише результати ДНК-експертизи дозволили підтвердити його загибель.
Для мене,для нашого сина,для його батьків,рідних та побратимів ця втрата є невимовним болем.
Один з побратимів згадував так:
Вова-гордість і повага нашої бригади. Він виконував поставлені задачі і був стержнем батальйону,робив усе зосереджено,краще за нього не було.Колективний дух і воля залежали від цього.Якби не Вова,то ворог стояв би на сходах Києва.Він герой,а герої...Почесний позивний Лазар,всі,хто чує,пишаються і захоплюються його відвагою.
Інший побратим згадував: Воїн він суперовий,дуже сміливий і чесний.
Ще один побратим висловився так:
Я щиро вдячний Лазарю за всю допомогу,бо саме завдяки йому я вийшов з позиції...Він був єдиним,від кого віяло теплом і добром.
За свою віддану службу та мужність Володимир був відзначений військовими нагородами,серед яких Золотий Хрест, Хрест Доблесті,а також надано статус ветерана війни,що стало свідченням його внеску в боротьбі за Україну.
Вся наша родина чекала коханого чоловіка,люблячого батька,рідненького сина,дорогенького братика,а зустріли Героя на щиті,який віддав найдорожче-своє життя за Україну.Тим самим,Україна втратила відважного воїна,який до останнього подиху виконував свій обов’язок перед народом.
Вважаю,що мужність, стійкість,самовідданість та героїзм Лазаревича Володимира Васильовича заслуговують на найвищу державну відзнаку.

Прошу:
Присвоїти Лазаревичу Володимиру Васильовичу,сержанту,старшому стрільцю-вогнеметнику військової частини А4350,який загинув 17 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання із Захисту України,звання Герой України(посмертно)з врученням ордена Золота Зірка.
Його життя обірвалося на полі бою,але його подвиг назавжди залишиться для нас прикладом мужності,честі,самопожертви та безмежної любові до рідної землі.
Вічна пам’ять і слава Захиснику України-Лазаревичу Володимиру Васильовичу!