№22/269680-еп
Про присвоєння звання «Герой України» (посмертно) матросу Данилюку Роману Олексійовичу.
Автор (ініціатор): Данилюк Олексій Олексійович
Дата оприлюднення: 31 серпня 2026
Шановний пане Президенте України!
Ми, рідні Данилюка Романа Олексійовича, просимо Вас присвоїти Захиснику найвище державне звання — «Герой України» (посмертно).
Роман народився 19 березня 1992 року у Славуті.
Закінчив Славутську гімназію №4. Із 2009 по 2011 рік навчався у Славутському професійному ліцеї. Здобув професію, яка годує руки і гартує характер.
Після навчання працював автослюсарем на заводі «Будфарфор». Робота вимагала відповідальності, уважності та майстерності. І саме таким його знали – працьовитим, надійним, щирим і добрим.
Роман любив футбол. Любив рух, команду, боротьбу і саму гру. Для своїх друзів та знайомих він залишиться відкритим, доброзичливим і справжнім. Він не шукав слави, не прагнув гучних титулів, жив по-людськи.
Попереду в нього було стільки всього. Але усе це обірвала війна.
1 липня 2024 року Роман Данилюк був мобілізований до лав Збройних Сил України. Він став матросом 40-ї окремої бригади морської піхоти військової частини А4935. Відтоді його життя було пов’язане із захистом України.
Морська піхота — це не просто рід військ. Це особлива вдача людей: стійких, сміливих, готових іти туди, куди інші не ризикують. Роман обрав цей шлях — і пройшов його до кінця, не відступивши.
Військовий шлях Романа був сповнений випробувань. Він виконував бойові завдання на Харківському напрямку, брав участь у боях на Курщині, де отримав поранення. Але навіть після поранення не залишив службу — повернувся до виконання своїх військових обов’язків і продовжив боротися.
Роман постійно вчився, опановував нові навички та техніку, необхідну для боротьби з ворогом. Зокрема, освоював самохідні артилерійські установки — САУ. Завдяки своїм здібностям, наполегливості та характеру він також навчився управляти безпілотними літальними апаратами та виконував завдання, пов’язані з їх застосуванням.
За час служби він отримав грамоти за захист Батьківщини. Не за красиві слова — за конкретні справи на передовій. За те, що стояв, коли було важко. За те, що не підвів побратимів.
8 серпня 2026 року матрос Данилюк Роман Олексійович загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Тарасівка Дніпропетровської області. Від поранень, несумісних із життям, отриманих від вибухів та осколків.
Захищаючи право нашої держави і нашого народу на життя, свободу та майбутнє.
Йому було 34 роки. У Романа залишилися батько, брат, сестра і кохана дівчина, для яких 8 серпня 2026 року час зупинився.
Ми просимо присвоїти Данилюку Роману Олексійовичу звання «Герой України» (посмертно).
Ми, рідні Данилюка Романа Олексійовича, просимо Вас присвоїти Захиснику найвище державне звання — «Герой України» (посмертно).
Роман народився 19 березня 1992 року у Славуті.
Закінчив Славутську гімназію №4. Із 2009 по 2011 рік навчався у Славутському професійному ліцеї. Здобув професію, яка годує руки і гартує характер.
Після навчання працював автослюсарем на заводі «Будфарфор». Робота вимагала відповідальності, уважності та майстерності. І саме таким його знали – працьовитим, надійним, щирим і добрим.
Роман любив футбол. Любив рух, команду, боротьбу і саму гру. Для своїх друзів та знайомих він залишиться відкритим, доброзичливим і справжнім. Він не шукав слави, не прагнув гучних титулів, жив по-людськи.
Попереду в нього було стільки всього. Але усе це обірвала війна.
1 липня 2024 року Роман Данилюк був мобілізований до лав Збройних Сил України. Він став матросом 40-ї окремої бригади морської піхоти військової частини А4935. Відтоді його життя було пов’язане із захистом України.
Морська піхота — це не просто рід військ. Це особлива вдача людей: стійких, сміливих, готових іти туди, куди інші не ризикують. Роман обрав цей шлях — і пройшов його до кінця, не відступивши.
Військовий шлях Романа був сповнений випробувань. Він виконував бойові завдання на Харківському напрямку, брав участь у боях на Курщині, де отримав поранення. Але навіть після поранення не залишив службу — повернувся до виконання своїх військових обов’язків і продовжив боротися.
Роман постійно вчився, опановував нові навички та техніку, необхідну для боротьби з ворогом. Зокрема, освоював самохідні артилерійські установки — САУ. Завдяки своїм здібностям, наполегливості та характеру він також навчився управляти безпілотними літальними апаратами та виконував завдання, пов’язані з їх застосуванням.
За час служби він отримав грамоти за захист Батьківщини. Не за красиві слова — за конкретні справи на передовій. За те, що стояв, коли було важко. За те, що не підвів побратимів.
8 серпня 2026 року матрос Данилюк Роман Олексійович загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Тарасівка Дніпропетровської області. Від поранень, несумісних із життям, отриманих від вибухів та осколків.
Захищаючи право нашої держави і нашого народу на життя, свободу та майбутнє.
Йому було 34 роки. У Романа залишилися батько, брат, сестра і кохана дівчина, для яких 8 серпня 2026 року час зупинився.
Ми просимо присвоїти Данилюку Роману Олексійовичу звання «Герой України» (посмертно).
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Середа Євгеній Сергійович
01 вересня 2026
2.
Тритяченко Інна Олександрівна
01 вересня 2026
3.
Семенюк Дмитро Миколайович
01 вересня 2026
4.
Олейніченко Тетяна Михайлівна
01 вересня 2026
5.
Грицина Вероніка Віталіївна
01 вересня 2026
6.
Чех Ірина Дмитрівна
01 вересня 2026
7.
Рудницька Альона Олексіївна
01 вересня 2026
8.
Мельник Даниїла Іванівна
01 вересня 2026
9.
Губанова Ірина Вадимівна
01 вересня 2026
10.
Машков Андрій Валентинович
01 вересня 2026
11.
Фурдило Вікторія Олександрівна
01 вересня 2026
12.
Весна Христина Олегівна
01 вересня 2026
13.
Ярош Олена Василівна
01 вересня 2026
14.
Івашкіна Анастасія Миколаївна
01 вересня 2026
15.
Морозова Наталія Олександрівна
01 вересня 2026
16.
Кучерява Тетяна Василівна
01 вересня 2026
17.
Голиш Людмила Анатоліївна
01 вересня 2026
18.
Ганущак Валерія Ігорівна
01 вересня 2026
19.
Данилюк Катерина Дмитрівна
01 вересня 2026
20.
Гульок Сергій Анатолійович
01 вересня 2026
21.
Степаненко Лариса Михайлівна
01 вересня 2026
22.
Бенюх Наталя Павлівна
01 вересня 2026
23.
Таганська Аліна Русланівна
01 вересня 2026
24.
Купренко Олеся Сананівна
31 серпня 2026
25.
Мотроненко Валерія Антонівна
31 серпня 2026
26.
Швець Володимир Богданович
31 серпня 2026
27.
Стручинська Олександра Володимирівна
31 серпня 2026
28.
Олексієнко Юлія Миколаївна
31 серпня 2026
29.
Костєва Карина Рустамівна
31 серпня 2026
30.
Балацька Тетяна Олександрівна
31 серпня 2026
189
голосів з 25000
необхідних
голосів з 25000
необхідних
Статус:
Триває збір підписів
Залишилося 92 дні
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.