№22/269680-еп
Про присвоєння звання «Герой України» (посмертно) матросу Данилюку Роману Олексійовичу.
Автор (ініціатор): Данилюк Олексій Олексійович
Дата оприлюднення: 31 серпня 2026
Шановний пане Президенте України!
Ми, рідні Данилюка Романа Олексійовича, просимо Вас присвоїти Захиснику найвище державне звання — «Герой України» (посмертно).
Роман народився 19 березня 1992 року у Славуті.
Закінчив Славутську гімназію №4. Із 2009 по 2011 рік навчався у Славутському професійному ліцеї. Здобув професію, яка годує руки і гартує характер.
Після навчання працював автослюсарем на заводі «Будфарфор». Робота вимагала відповідальності, уважності та майстерності. І саме таким його знали – працьовитим, надійним, щирим і добрим.
Роман любив футбол. Любив рух, команду, боротьбу і саму гру. Для своїх друзів та знайомих він залишиться відкритим, доброзичливим і справжнім. Він не шукав слави, не прагнув гучних титулів, жив по-людськи.
Попереду в нього було стільки всього. Але усе це обірвала війна.
1 липня 2024 року Роман Данилюк був мобілізований до лав Збройних Сил України. Він став матросом 40-ї окремої бригади морської піхоти військової частини А4935. Відтоді його життя було пов’язане із захистом України.
Морська піхота — це не просто рід військ. Це особлива вдача людей: стійких, сміливих, готових іти туди, куди інші не ризикують. Роман обрав цей шлях — і пройшов його до кінця, не відступивши.
Військовий шлях Романа був сповнений випробувань. Він виконував бойові завдання на Харківському напрямку, брав участь у боях на Курщині, де отримав поранення. Але навіть після поранення не залишив службу — повернувся до виконання своїх військових обов’язків і продовжив боротися.
Роман постійно вчився, опановував нові навички та техніку, необхідну для боротьби з ворогом. Зокрема, освоював самохідні артилерійські установки — САУ. Завдяки своїм здібностям, наполегливості та характеру він також навчився управляти безпілотними літальними апаратами та виконував завдання, пов’язані з їх застосуванням.
За час служби він отримав грамоти за захист Батьківщини. Не за красиві слова — за конкретні справи на передовій. За те, що стояв, коли було важко. За те, що не підвів побратимів.
8 серпня 2026 року матрос Данилюк Роман Олексійович загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Тарасівка Дніпропетровської області. Від поранень, несумісних із життям, отриманих від вибухів та осколків.
Захищаючи право нашої держави і нашого народу на життя, свободу та майбутнє.
Йому було 34 роки. У Романа залишилися батько, брат, сестра і кохана дівчина, для яких 8 серпня 2026 року час зупинився.
Ми просимо присвоїти Данилюку Роману Олексійовичу звання «Герой України» (посмертно).
Ми, рідні Данилюка Романа Олексійовича, просимо Вас присвоїти Захиснику найвище державне звання — «Герой України» (посмертно).
Роман народився 19 березня 1992 року у Славуті.
Закінчив Славутську гімназію №4. Із 2009 по 2011 рік навчався у Славутському професійному ліцеї. Здобув професію, яка годує руки і гартує характер.
Після навчання працював автослюсарем на заводі «Будфарфор». Робота вимагала відповідальності, уважності та майстерності. І саме таким його знали – працьовитим, надійним, щирим і добрим.
Роман любив футбол. Любив рух, команду, боротьбу і саму гру. Для своїх друзів та знайомих він залишиться відкритим, доброзичливим і справжнім. Він не шукав слави, не прагнув гучних титулів, жив по-людськи.
Попереду в нього було стільки всього. Але усе це обірвала війна.
1 липня 2024 року Роман Данилюк був мобілізований до лав Збройних Сил України. Він став матросом 40-ї окремої бригади морської піхоти військової частини А4935. Відтоді його життя було пов’язане із захистом України.
Морська піхота — це не просто рід військ. Це особлива вдача людей: стійких, сміливих, готових іти туди, куди інші не ризикують. Роман обрав цей шлях — і пройшов його до кінця, не відступивши.
Військовий шлях Романа був сповнений випробувань. Він виконував бойові завдання на Харківському напрямку, брав участь у боях на Курщині, де отримав поранення. Але навіть після поранення не залишив службу — повернувся до виконання своїх військових обов’язків і продовжив боротися.
Роман постійно вчився, опановував нові навички та техніку, необхідну для боротьби з ворогом. Зокрема, освоював самохідні артилерійські установки — САУ. Завдяки своїм здібностям, наполегливості та характеру він також навчився управляти безпілотними літальними апаратами та виконував завдання, пов’язані з їх застосуванням.
За час служби він отримав грамоти за захист Батьківщини. Не за красиві слова — за конкретні справи на передовій. За те, що стояв, коли було важко. За те, що не підвів побратимів.
8 серпня 2026 року матрос Данилюк Роман Олексійович загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Тарасівка Дніпропетровської області. Від поранень, несумісних із життям, отриманих від вибухів та осколків.
Захищаючи право нашої держави і нашого народу на життя, свободу та майбутнє.
Йому було 34 роки. У Романа залишилися батько, брат, сестра і кохана дівчина, для яких 8 серпня 2026 року час зупинився.
Ми просимо присвоїти Данилюку Роману Олексійовичу звання «Герой України» (посмертно).
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Зінченко Людмила Вікторівна
10 вересня 2026
2.
Пархомюк Марія Миколаївна
10 вересня 2026
3.
Дуднік Тетяна Вікторівна
10 вересня 2026
4.
Талько Надія Олегівна
10 вересня 2026
5.
Потоцька Валентина Андріївна
10 вересня 2026
6.
Мартіян Надія Володимирівна
10 вересня 2026
7.
Харіна Оксана Станіславівна
10 вересня 2026
8.
Кашиця Анжела Валеріївна
10 вересня 2026
9.
Титар Наталія Миколаївна
10 вересня 2026
10.
Чедрекі Михайло Михайлович
10 вересня 2026
11.
Рибін Тетяна Сергіївна
10 вересня 2026
12.
Савчук Надія Анатоліївна
10 вересня 2026
13.
Калініченко Марина Олександрівна
10 вересня 2026
14.
Янчук Тетяна Яківна
09 вересня 2026
15.
Куліш Тетяна Семенівна
09 вересня 2026
16.
Хлипняч Михайло Олексійович
09 вересня 2026
17.
Худик Іванна Михайлівна
09 вересня 2026
18.
Дучак Юлія Григорівна
09 вересня 2026
19.
Галкіна Тетяна Іванівна
09 вересня 2026
20.
Сілецька Вікторія Олександрівна
09 вересня 2026
21.
Омельницька Вікторія Леонідівна
09 вересня 2026
22.
Яровий Федір Іванович
09 вересня 2026
23.
Башняк Софія Михайлівна
09 вересня 2026
24.
Поліщук Олена Григорівна
09 вересня 2026
25.
Іщук Уляна Валеріївна
09 вересня 2026
26.
Найколюк Юлія Володимирівна
09 вересня 2026
27.
Ніколаєнко Ольга Олександрівна
09 вересня 2026
28.
Абакумова Варвара Геннадіївна
09 вересня 2026
29.
Полуніна Лідія Миколаївна
09 вересня 2026
30.
Кострубей Марія Миколаївна
09 вересня 2026
1216
голосів з 25000
необхідних
голосів з 25000
необхідних
Статус:
Триває збір підписів
Залишилося 83 дні
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.