Встановити в Україні 15 березня Днем пам’яті зниклих безвісти внаслідок російської збройної агресії проти України.

Шановний пане Президенте України!

Звертаюся до Вас із пропозицією встановити в Україні 15 березня Днем пам’яті зниклих безвісти внаслідок російської збройної агресії проти України.

Тема зниклих безвісти для мене дуже близька, дотична і болюча. Та я хочу, щоб про зниклих безвісти знали й пам’ятали наші діти, онуки та наступні покоління.

Ми не придумали цю дату. Ми її знайшли — серцем і розумом. А її диктує сама історія.

30 серпня світ вшановує Міжнародний день жертв насильницьких зникнень. Україна шанує цю міжнародну дату. Але наша держава має власну історію російської агресії, власні трагедії, імена та дати, які повинні залишитися в українській історичній пам’яті.

30 серпня — міжнародна пам’ять.
15 березня — українська історична пам’ять.

Ми не замінюємо міжнародну дату. Ми пропонуємо доповнити її українською.

15 березня обрано не випадково.

3 березня 2014 року в окупованому Криму зник Решат Аметов — перший документований випадок насильницького зникнення після початку окупації Криму. 15 березня було знайдено його тіло.

І того ж дня, 15 березня 2014 року, зник Василь Черниш — український активіст, колишній співробітник СБУ. Його доля досі залишається невідомою.

15 березня 1939 року Карпатська Україна проголосила незалежність. Цього дня українці заявили про своє право на державність і стали на її захист.

А напередодні, 14 березня, Україна відзначає День українського добровольця — день вшанування мужності тих, хто став на захист незалежності, суверенітету й територіальної цілісності України.

Тому 14 і 15 березня можуть стати послідовністю двох днів української пам’яті:

14 березня — тих, хто став на захист України.
15 березня — тих, кого війна залишила в невідомості.

Цей день має бути про всіх людей, які зникли безвісти внаслідок російської збройної агресії проти України: військових і цивільних, медиків, волонтерів, журналістів, рятувальників, активістів, дітей та інших.

Серед тих, хто став на захист України, були й громадяни інших держав — люди, які стали пліч-о-пліч із синами та доньками України, з Україною в серці. Їхня пам’ять також має залишитися в історії України.

Зникнення безвісти — це не тотожне загибелі. Це час, коли доля людини залишається невідомою, а родина живе між пошуком, очікуванням і надією. Згодом людину можуть знайти живою, встановити її перебування в полоні або встановити факт загибелі. Але це не стирає того часу, коли її доля була невідомою.

За кожною цифрою стоїть людина. Ім’я. Родина. Дитина. Батьки.

Ми не маємо морального права упустити шанс створити власну українську дату пам’яті зниклих безвісти.

Ми робимо це не лише заради тих, кого шукають сьогодні. Ми робимо це заради історії України — щоб наші діти, онуки та наступні покоління знали, кого забрала ця війна, кого шукали, на кого чекали і кого Україна не забула.

ПРОШУ:

Встановити в Україні 15 березня Днем пам’яті зниклих безвісти внаслідок російської збройної агресії проти України.

Нехай цей день стане днем пам’яті, шани та солідарності з усіма, чиї долі були залишені війною в невідомості.

Щоб пам’ять про них залишилася не лише в родинах.

Щоб вона залишилася в історії України.

15 березня.
Без права забути. ❤️‍????????????????????????