№22/269858-еп
ПРОСИМО ПРИСВОЇТИ ЗВАННЯ ГЕРОЯ УКРАЇНИ ПОСМЕРТНО Просимо присвоїти звання Героя України посмертно матросу, гранатометнику 3-го десантно-штурмового відділення 2-го десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти військової частини А1275 Щур Тарасу Анатолійовичу, 25.12.1997 року народження.
Автор (ініціатор): Щур Оксана Анатоліївна
Дата оприлюднення: 07 вересня 2026
Тарас народився в селі Ставичани Хмельницької області.
18 червня 2025 року Тарас став на захист рідної землі, приєднавшись до лав 38-ї окремої бригади 503-го батальйону морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного. Вже з перших днів військової підготовки він проявив себе як надзвичайно відповідальний, витривалий та старанний військовослужбовець. Інструктор, вражений його відданістю та наполегливістю, подарував Тарасу особливий дарунок — компас. Символ вірного шляху, який Тарас пройшов гідно та безстрашно.
Побратими дали йому теплий позивний «Бублик», який підкреслював його добру вдачу, щирість та позитив.
Для родини Тарас назавжди залишиться найніжнішим променем світла — люблячим і турботливим сином для батьків та найкращим, надійним братом для своєї сестри.
З 12 вересня 2025 року родина жила між вірою та болем, адже Тарас вважався безвісти зниклим. Довгі місяці рідні чекали на звістку, продовжуючи вірити в його повернення.
Лише 8 серпня 2026 року Герой повернувся додому — на свій останній, вічний спочинок.
Тарас загинув під час виконання бойового завдання в Донецькій області, Покровському районі, поблизу населеного пункту Балаган, захищаючи Україну, її свободу та незалежність.
Для нашої родини ця втрата є непоправною. Ми віддали найдорожче — життя нашого Сина та Брата. Від нього залишилися прапор, могила та найцінніше — пам’ять про нашого Героя. Залишилися тиша, біль і порожнеча, яку вже нічим не заповнити.
Тарас до останнього залишався вірним військовій присязі та своєму обов’язку захищати Україну. Його мужність, відданість Батьківщині, самопожертва та героїзм заслуговують на найвищу державну відзнаку.
Пане Президенте України, просимо гідно вшанувати подвиг нашого Героя та присвоїти звання Героя України посмертно Щур Тарасу Анатолійовичу.
Він віддав своє життя за Україну.
Тепер Україна має віддати йому належну честь.
Герої не вмирають. Пам’ять про них живе вічно.
18 червня 2025 року Тарас став на захист рідної землі, приєднавшись до лав 38-ї окремої бригади 503-го батальйону морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного. Вже з перших днів військової підготовки він проявив себе як надзвичайно відповідальний, витривалий та старанний військовослужбовець. Інструктор, вражений його відданістю та наполегливістю, подарував Тарасу особливий дарунок — компас. Символ вірного шляху, який Тарас пройшов гідно та безстрашно.
Побратими дали йому теплий позивний «Бублик», який підкреслював його добру вдачу, щирість та позитив.
Для родини Тарас назавжди залишиться найніжнішим променем світла — люблячим і турботливим сином для батьків та найкращим, надійним братом для своєї сестри.
З 12 вересня 2025 року родина жила між вірою та болем, адже Тарас вважався безвісти зниклим. Довгі місяці рідні чекали на звістку, продовжуючи вірити в його повернення.
Лише 8 серпня 2026 року Герой повернувся додому — на свій останній, вічний спочинок.
Тарас загинув під час виконання бойового завдання в Донецькій області, Покровському районі, поблизу населеного пункту Балаган, захищаючи Україну, її свободу та незалежність.
Для нашої родини ця втрата є непоправною. Ми віддали найдорожче — життя нашого Сина та Брата. Від нього залишилися прапор, могила та найцінніше — пам’ять про нашого Героя. Залишилися тиша, біль і порожнеча, яку вже нічим не заповнити.
Тарас до останнього залишався вірним військовій присязі та своєму обов’язку захищати Україну. Його мужність, відданість Батьківщині, самопожертва та героїзм заслуговують на найвищу державну відзнаку.
Пане Президенте України, просимо гідно вшанувати подвиг нашого Героя та присвоїти звання Героя України посмертно Щур Тарасу Анатолійовичу.
Він віддав своє життя за Україну.
Тепер Україна має віддати йому належну честь.
Герої не вмирають. Пам’ять про них живе вічно.
Перелік осіб які підписали електронну петицію*
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
* інформаційне повідомлення про додаткову перевірку голосів
1.
Черторижська Поліна Олександрівна
08 вересня 2026
2.
Орлова-Саківська Дар'я Олександрівна
08 вересня 2026
3.
Чулан Мар'яна Миколаївна
08 вересня 2026
4.
Соборук Надія Анатоліївна
08 вересня 2026
5.
Дьорка Ярослав Іванович
08 вересня 2026
6.
Батор Олена Олександрівна
08 вересня 2026
7.
Стрелківська Ірина Володимирівна
08 вересня 2026
8.
Фаюра Ірина Анатоліївна
08 вересня 2026
9.
Донченко Вікторія Геннадіївна
08 вересня 2026
10.
Кузюк Олександр Сергійович
08 вересня 2026
11.
Зеленюк Наталія Олександрівна
08 вересня 2026
12.
Баранова Віра Миколаївна
08 вересня 2026
13.
Северин Катерина Володимирівна
08 вересня 2026
14.
Панченко Дар'я Євгенівна
08 вересня 2026
15.
Самур Ольга Петрівна
08 вересня 2026
16.
Коловоротна Лілія Олексіївна
08 вересня 2026
17.
Рубан Олена Олександрівна
08 вересня 2026
18.
Кухтей Анна Валеріївна
08 вересня 2026
19.
Ткач Ангеліна Олегівна
08 вересня 2026
20.
Дмитрук Ольга Богданівна
08 вересня 2026
21.
Каневська Ольга Миколаївна
08 вересня 2026
22.
Зуяк Ольга Валеріївна
08 вересня 2026
23.
Гумен Єлизавета Павлівна
08 вересня 2026
24.
Лобач Богдан Михайлович
08 вересня 2026
25.
Савченко Тетяна Олександрівна
08 вересня 2026
26.
Котляр Марина Олександрівна
08 вересня 2026
27.
Дегтяренко Анна Олександрівна
08 вересня 2026
28.
Підвишенний Олександр Васильович
08 вересня 2026
29.
Пагер Сергій Іванович
08 вересня 2026
30.
Кулікова Олена Володимирівна
08 вересня 2026
657
голосів з 25000
необхідних
голосів з 25000
необхідних
Статус:
Триває збір підписів
Залишилося 91 день
Для того, щоб підтримати петицію, необхідно авторизуватися.