Петиція від родини про присвоєння звання «Герой України» (посмертно) старшому солдату ЛАГОВСЬКОМУ Івану Миколайовичу

Пане Президенте!
З невимовним болем у серці, глибокою повагою та надією звертаються до Вас батьки та сестра загиблого Захисника України. Просимо Вас розглянути подання та присвоїти найвищу державну нагороду — звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) нашому сину та брату, старшому солдату ЛАГОВСЬКОМУ Івану Миколайовичу (17.01.2000 — 06.12.2024), механіку-водію БМП 117-ї окремої важкої механізованої бригади.
Івану було лише 24 роки. Він зростав доброзичливим, щирим та відповідальним чоловіком, який понад усе любив свою родину та Батьківщину. У 2022 році він свідомо пішов захищати Україну, а з початку 2023-го став непохитним щитом для своїх побратимів у самому вогняному пеклі війни — в районі населеного пункту Роботине на Запоріжжі. Досконале володіння важкою бронетехнікою, залізна воля та виняткова хоробрість Івана неодноразово ставали вирішальними для збереження боєздатності підрозділу та порятунку людських життів:
27 липня 2024 року під Роботиним, опинившись під шквальним артилерійським вогнем, Іван виявив найвищий професіоналізм: маневруючи БМП під безперервними вибухами, він без жодної втрати вивів підрозділ із зони ураження та зберіг техніку.
27 жовтня 2024 року під час інтенсивного бою вступив у бій із переважаючими силами противника: зупинив наступ ворога вогнем БМП і дав змогу нашій піхоті закріпитися на важливих рубежах.
28 жовтня 2024 року під час евакуації бійців його машина була атакована FPV-дроном; отримавши поранення, Іван переміг біль, утримав штурвал пошкодженої техніки та вивів її у безпечну зону.
6 листопада 2024 року після кількох влучань FPV-дронів та важкої контузії, долаючи шок і фізичний біль, він урятував увесь екіпаж, витягнувши пошкоджену БМП з вогняної пастки.
6 грудня 2024 року Іван здійснив свій останній та найвищий подвиг. Коли суміжна БМП із пораненими підірвалася на міні, він без вагань рушив на допомогу під щільним обстрілом. Зачепивши трос, розпочав евакуацію, але через надкритичні навантаження двигун зупинився. Опинившись у пастці, Іван взяв командування на себе, організував відхід поранених у безпечне місце, а сам залишився на відкритій позиції й прийняв увесь вогонь противника на себе, даючи побратимам шанс урятуватися. Під час вогневого прикриття відходу воїн загинув від прямого влучання FPV-дрона.
Він віддав найдорожче — своє молоде життя, врятувавши побратимів і виконавши обов'язок до останнього подиху. Для нас він назавжди залишиться Героєм, але присвоєння звання «Герой України» (посмертно) стане визнанням його подвигу на державному рівні та символом вічної вдячності українського народу своєму Захиснику.
Вічна пам'ять і слава Герою!