Присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) старшому сержанту Артесі Дмитру Олександровичу.

Пане Президенте!
Звертаємось до Вас від імені знівеченої горем родини, побратимів та друзів із проханням розглянути петицію та присвоїти найвищу державну нагороду — звання Героя України (посмертно) — відважному воїну, патріоту та захиснику нашої Батьківщини, старшому сержанту Артесі Дмитру Олександровичу, військовослужбовцю 130-го окремого розвідувального батальйону (в/ч А1994).
Дмитро Олександрович народився 2 вересня 1993 року. Він ріс надзвичайно доброзичливим, життєрадісним та веселим хлопцем, завжди готовим прийти на допомогу іншим. Після здобуття середньої освіти в рідній школі, він навчався у Вищому професійному училищі, де опанував цивільну професію автомеханіка. Одразу після завершення навчання Дмитро проходив строкову службу в лавах Збройних Сил України, де розпочався його шлях військового.
Після закінчення строкової служби, він приєднався до лав Національної Гвардії України. Він присвятив майже все своє життя захисту суверенітету та територіальної цілісності України.З 2018 року брав безпосередню участь в Антитерористичній операції (АТО) на сході країни, де здобув неоціненний бойовий досвід. .З перших днів повномасштабного вторгнення російських окупантів Дмитро без вагань став на захист рідної землі. Він брав участь в обороні столиці України — міста Києва, стримуючи ворожу навалу. Надалі у складі свого підрозділу виконував надскладні бойові та розвідувальні завдання на найгарячіших ділянках фронту, зокрема на Запорізькому та Донецькому напрямках. Під час виконання одного з завдань на Запорізькому напрямку в н.п Роботино Дмитро зазнав поранення. Проте, виявивши незламність духу та вірність військовій присязі, після лікування та відновлення він одразу повернувся у стрій до своїх побратимів, аби продовжувати боротьбу.
З 14 грудня 2024 року старший сержант Артеха Дмитро Олександрович вважався зниклим безвісти за особливих обставин під час виконання чергового бойового завдання на Покровському напрямку Донецької області. До останнього подиху він захищав своїх ранених побратимів, залишався вірним українському народові та своїй державі.
12 серпня 2026 року родині офіційно повідомили про підтвердження загибелі Дмитра за результатами експертизи ДНК. 20 серпня 2026 року мужнього захисника із військовими почестями поховали у його рідному селі.
За свою зразкову службу був відзначений шістьма медалями(учасник АТО, за незламність духу,за службу державі, медаль Незалежність України ІІІ ступеня, відзнака міністра оборони країни,ветеран війни).
У Дмитра залишилася любляча матір, сестра та племінники. Найбільшим його багатством і сенсом життя були діти. Без тата залишилися дві дорогі донечки — Милана та Дар'я, причому меншу донечку Дмитро, на превеличезний жаль, так і не встиг побачити та потримати на руках, віддавши своє життя заради її мирного майбутнього.Дмитро був прикладом мужності, відваги та справжнього командирського братерства для своїх побратимів. Його самовідданість, героїзм та неоціненний внесок у свободу України заслуговують на найвище державне визнання. Його доньки мають зростати з гордістю за те, що їхній батько — Герой, який врятував країну.
Просимо Вас, пане Президенте, врахувати багаторічний бойовий шлях, отримані поранення й нагороди та присвоїти Артесі Дмитру Олександровичу звання Героя України (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Вічна пам'ять і слава Герою!
Слава Україні!