Про присвоєння звання Героя України (посмертно) солдату Любиченку Івану Олександровичу

Шановний пане Президенте України!

Звертаюся до Вас із проханням присвоїти звання Героя України (посмертно) моєму рідному братові — солдату Любиченку Івану Олександровичу, 30 червня 1988 року народження, військовослужбовцю 46-ї окремої аеромобільної Подільської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, військова частина А4350.

Іван народився та виріс у місті Вараш. Навчався у Вараському ліцеї №2, професійну освіту здобув у Володимирецькому ПТУ. До початку повномасштабного вторгнення працював слюсарем-ремонтником в енергоремонтному підрозділі ЦРЗС Рівненської АЕС.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, Іван не залишився осторонь. Він добровільно прийняв рішення стати на захист своєї Батьківщини та сам пішов служити до лав Збройних Сил України. 21 березня 2022 року був призваний на військову службу за загальною мобілізацією.

Відтоді він мужньо захищав Україну, її незалежність, свободу та український народ.

Іван проходив службу на посаді водія-електрика 2-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 2-го військового аеромобільного батальйону 46-ї окремої аеромобільної Подільської бригади ДШВ ЗСУ.

Мій брат був справжнім воїном — мужнім, хоробрим, відповідальним і відданим своїм побратимам. Під час виконання бойових завдань він проявляв особисту мужність та відвагу, допомагав зберігати життя своїх побратимів.

Його мужність — це не лише слова рідних. Вона була відзначена командуванням ще за життя.

30 жовтня 2023 року командування військової частини А4350 оголосило Івану Любиченку подяку за вагомий особистий внесок у захист Батьківщини, сумлінну службу та високий професіоналізм.

6 грудня 2023 року Іван був нагороджений відзнакою командира 46-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ ЗСУ — нагрудним знаком «Шлях честі» — за високі показники у службі, виконання бойових завдань, проявлені особисту мужність і хоробрість, а також збереження здоров’я і життя військовослужбовців військової частини А4350.

Також Іван мав статус учасника бойових дій.

18 лютого 2025 року, виконуючи свій військовий обов’язок у районі населеного пункту Костянтинопіль Волноваського району Донецької області, Іван загинув під час підвезення провізії на позицію свого підрозділу.

З 18 лютого 2025 року він вважався зниклим безвісти за особливих обставин.

Для нашої родини почався надзвичайно важкий період очікування. Ми чекали. Вірили. Сподівалися, що Іван повернеться додому живим.

На жаль, за результатами ДНК-експертизи його загибель була підтверджена.

Іван до останнього залишався вірним військовій присязі, своїм побратимам та Україні.

Я пишу ці слова як його сестра.

Мужнішої людини, ніж мій брат, я ніколи у своєму житті не зустрічала.

Для мене він був не просто братом. Він — мій Герой, моя гордість, приклад справжнього чоловіка і найкращий брат у світі. Таким він назавжди залишиться у моєму серці.

Я безмежно пишаюся тим, що він добровільно прийняв рішення захищати свою державу. Пишаюся його силою, мужністю, відвагою та людяністю. Він не ховався за чужими спинами — він став на захист своєї Батьківщини, ризикував власним життям заради інших і до останнього виконував свій військовий обов’язок.

Наша родина переживає невимовний біль втрати. Батьки втратили сина, я втратила рідного брата, а його побратими — товариша, на якого могли покластися.

Жодна нагорода не поверне нам Івана і не заповнить порожнечу, яка залишилася після нього.

Але ми хочемо, щоб Україна знала та пам’ятала ім’я Любиченка Івана Олександровича, а його мужність, бойовий шлях, відданість побратимам і самопожертва заради Батьківщини отримали гідне державне визнання.

Шановний пане Президенте України!

Прошу Вас присвоїти солдату Любиченку Івану Олександровичу звання Героя України (посмертно) за особисту мужність і хоробрість, проявлені під час захисту України, відданість військовій присязі та українському народові.

Звертаюся також до кожного, хто прочитає цю петицію: прошу підтримати її своїм підписом.

Кожен ваш підпис — це підтримка пам’яті про українського Захисника, який віддав найдорожче, що мав, — своє життя за Україну, за наш народ і за наше майбутнє.

Допоможіть нам гідно вшанувати його подвиг.

Для мене Іван уже назавжди Герой. Для наших батьків — Герой. Для його побратимів — Герой.

Ми просимо, щоб його подвиг був гідно визнаний і державою, яку він захищав до останнього.

Вічна пам’ять і слава Захиснику України — Любиченку Івану Олександровичу!

Герої не вмирають! ????????