Присвоєння почесного звання «Герой України» (посмертно) моєму чоловікові Дмитришину Максиму Петровичу, позивний «Боксер», який віддав своє життя за захист України.

Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) молодшому сержанту Дмитришину Максиму Петровичу

Я Дмитришина Ольга, дружина загиблого військовослужбовця Дмитришина Максима Петровича, звертаюся з проханням розглянути питання про присвоєння моєму чоловікові найвищої державної нагороди — звання Герой України (посмертно) за його мужність, самопожертву та віддане служіння українському народові.
Дмитришин Максим Петрович (16 лютого 1997 року – 30 квітня 2026 року), командир 3-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу 15-ї бригади Національної гвардії України «Кара-Даг», що входить до складу Першого корпусу НГУ «Азов», позивний «Боксер».

21 січня 2023 року Максим добровільно підписав контракт із Національною гвардією України. Службу розпочав у військовій частині 3012 на посаді кулеметника.
До початку повномасштабної війни Максим усе своє життя присвятив спорту та боксу. Завдяки наполегливій праці та багаторічним тренуванням він здобув звання Майстра спорту України з боксу. Після завершення спортивної кар’єри на рингу Максим вирішив стати тренером з боксу. Цьому виду спорту він присвятив майже все своє життя та виховав не одне покоління дітей. Навіть під час проходження військової служби Максим не полишав улюбленої справи та, коли мав можливість, брав участь у змаганнях, присвячених пам’яті загиблих Захисників України.

Він міг залишитися у мирному житті, однак свідомо обрав шлях Захисника України. На запитання, чому пішов на війну, відповідав словами, які назавжди залишилися в пам’яті рідних:
«Що я скажу дітям після війни? Що я зробив? Мені було б соромно дивитися їм у вічі, якби я ховався».

Після початку служби в Одесі був направлений на Херсонський напрямок.

У червні 2024 року був переведений до військової частини 3029 у складі 15-ї бригади НГУ «Кара-Даг». Виконував бойові завдання на Оріхівському напрямку в районі населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області.

У серпні 2024 року був направлений на Покровський напрямок у район населеного пункту Новогродівка. Саме цей напрямок став одним із найважчих у його бойовому шляху. Після лікування та реабілітації він знову повернувся до виконання бойових завдань.

Згодом був переведений на Харківський напрямок, де опанував нову військову спеціальність — оператора безпілотних літальних апаратів. Спочатку працював із розвідувальними дронами, а потім став оператором ударних БпЛА. Виконував бойові завдання в районі Куп’янська та населеного пункту Кіндрашівка.

Він евакуйовував поранених, виносив загиблих, витягував побратимів із-під завалів після ворожих обстрілів та завжди добровільно йшов туди, де було найважче. Серед побратимів його поважали за мужність, витримку, людяність і готовність у будь-яку мить прийти на допомогу.

30 квітня 2026 року під час виконання бойового завдання Максим героїчно загинув разом із побратимами, до останнього залишаючись вірним військовій присязі та своєму обов’язку.

За свою службу молодший сержант Дмитришин Максим Петрович був відзначений відзнакою Президента України «За оборону України», нагороджений відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України «Хрест Хоробрих» Яку не встиг отримати за життя, мав статус ветерана війни — учасника бойових дій.

Для всіх, хто знав Максима, він назавжди залишиться щирою, доброю, сміливою, справедливою та світлою людиною. Людиною, яка ніколи не проходила повз чужу біду, завжди приходила на допомогу іншим і до останнього подиху залишалася вірною Україні.

Враховуючи його добровільне рішення стати на захист держави, бойовий шлях, що проліг через Херсонщину, Запорізьку, Донецьку та Харківську області, виняткову мужність, самопожертву, бездоганне виконання військового обов’язку та героїчну загибель під час виконання бойового завдання, просимо Президента України присвоїти молодшому сержанту Дмитришину Максиму Петровичу найвище державне звання — Герой України (посмертно).