Про присвоєння звання Героя України (посмертно) солдату Любиченку Івану Олександровичу

Шановний пане Президенте України!

Звертаюся до Вас із проханням присвоїти звання Героя України (посмертно) моєму рідному братові — солдату Любиченку Івану Олександровичу, 30 червня 1988 року народження, військовослужбовцю 46-ї окремої аеромобільної Подільської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, військова частина А4350.

Іван народився та виріс у місті Вараш. Навчався у Вараському ліцеї №2, професійну освіту здобув у Володимирецькому ПТУ. До початку повномасштабного вторгнення працював слюсарем-ремонтником в енергоремонтному підрозділі ЦРЗС Рівненської АЕС.

З початком повномасштабного вторгнення Іван не залишився осторонь. Він добровільно прийняв рішення стати на захист своєї Батьківщини та сам пішов служити до лав Збройних Сил України. 21 березня 2022 року був призваний на військову службу за загальною мобілізацією.

Іван проходив службу на посаді водія-електрика 2-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 2-го військового аеромобільного батальйону 46-ї окремої аеромобільної Подільської бригади ДШВ ЗСУ.

За час служби Іван пройшов одні з найважчих і найгарячіших напрямків російсько-української війни. Він виконував бойові завдання на Херсонському напрямку, у Соледарі, Бахмуті, Мар’їнці та Кураховому. Там, де щодня існувала смертельна небезпека, Іван разом зі своїми побратимами мужньо виконував поставлені бойові завдання та захищав Україну.

Особливу мужність, силу духу та відданість своїм побратимам Іван проявив у 2022 році на Херсонському напрямку.

Під час виконання бойового завдання Іван сам отримав поранення. Але, попри власний біль, поранення та небезпеку для свого життя, він не залишив побратимів.

Будучи сам пораненим, Іван самостійно вивів із небезпечної зони дев’ятьох поранених побратимів та евакуював двох загиблих побратимів.

Навіть у той момент, коли сам потребував допомоги, він думав про інших. Цей вчинок є свідченням його надзвичайної мужності, витримки, людяності та відданості бойовим товаришам.

Ризикуючи власним життям, Іван допоміг урятувати життя дев’ятьох українських воїнів та не залишив загиблих побратимів.

Після отриманого поранення та лікування Іван повернувся до військової служби. Пережите не зламало його. Він знову став поруч зі своїми побратимами та продовжив виконувати бойові завдання, захищаючи Україну.

Іван був мужнім, хоробрим, відповідальним воїном і людиною, на яку могли покластися його побратими.

Його мужність та відданість були відзначені командуванням ще за життя.

30 жовтня 2023 року командування військової частини А4350 оголосило Івану Любиченку подяку за вагомий особистий внесок у захист Батьківщини, сумлінну службу та високий професіоналізм.

6 грудня 2023 року Іван був нагороджений відзнакою командира 46-ї окремої аеромобільної бригади ДШВ ЗСУ — нагрудним знаком «Шлях честі» — за високі показники у службі, виконання бойових завдань, проявлені при цьому особисту мужність, хоробрість та збереження здоров’я і життя військовослужбовців військової частини А4350.

Іван також мав статус учасника бойових дій.

Пройшовши поранення, важкі бої, найгарячіші напрямки фронту та постійну небезпеку, він залишався вірним військовій присязі, своїм побратимам та Україні.

Іван продовжував виконувати свій військовий обов’язок до останнього.

18 лютого 2025 року, виконуючи військовий обов’язок у районі населеного пункту Костянтинопіль Волноваського району Донецької області, Іван загинув під час підвезення провізії на позицію свого підрозділу.

З 18 лютого 2025 року він вважався зниклим безвісти за особливих обставин.

Для нашої родини почався надзвичайно важкий період очікування.

Ми чекали. Вірили. Сподівалися, що Іван повернеться додому живим.

На жаль, за результатами ДНК-експертизи його загибель була підтверджена.

Іван до останнього залишався вірним військовій присязі, своїм побратимам та Україні.

Я пишу ці слова не лише як авторка цієї петиції. Я пишу їх як його сестра.

Мужнішої людини, ніж мій брат, я ніколи у своєму житті не зустрічала.

Для мене він був не просто братом.

Він — мій Герой, моя гордість, приклад справжнього чоловіка і найкращий брат у світі. Таким він назавжди залишиться у моєму серці.

Я безмежно пишаюся тим, що у найважчий для України час він добровільно прийняв рішення стати на захист своєї держави.

Пишаюся його силою. Його мужністю. Його великим серцем.

Він пройшов найгарячіші напрямки фронту. Був поранений. Будучи пораненим, не залишив своїх побратимів — вивів дев’ятьох поранених та евакуював двох загиблих. Після лікування повернувся до служби та знову став на захист України.

Для мене саме це говорить про мого брата більше, ніж будь-які слова.

Наша родина переживає невимовний біль втрати. Батьки втратили сина, я втратила рідного брата, а його побратими — бойового товариша, на якого могли покластися навіть у найважчі хвилини.

Жодна нагорода не поверне нам Івана і не заповнить порожнечу, яка залишилася після нього.

Але ми хочемо, щоб Україна знала та пам’ятала ім’я Любиченка Івана Олександровича.

Хочемо, щоб його бойовий шлях, мужність, поранення, повернення до строю, врятовані життя побратимів, відданість військовій присязі та самопожертва заради України отримали гідне державне визнання.

Шановний пане Президенте України!

Прошу Вас присвоїти солдату Любиченку Івану Олександровичу звання Героя України (посмертно) за особисту мужність і героїзм, проявлені під час захисту України, самовідданість, відданість військовій присязі, своїм побратимам та українському народові.

Звертаюся також до кожного громадянина, який прочитає цю петицію: прошу підтримати її своїм підписом.

Кожен ваш підпис — це підтримка пам’яті про українського Захисника, який пройшов важкий бойовий шлях, рятував своїх побратимів і зрештою віддав найдорожче, що мав, — власне життя за Україну, за наш народ і за наше майбутнє.

Допоможіть нашій родині гідно вшанувати його подвиг.

Для мене Іван назавжди Герой.
Для наших батьків — Герой.
Для його побратимів — Герой.

Ми просимо лише про одне — щоб його мужність і подвиг були гідно визнані державою, яку він захищав до останнього подиху.

Вічна пам’ять і слава Захиснику України — Любиченку Івану Олександровичу!

Герої не вмирають! ????????