Прошу Президента України присвоїти звання Героя України (посмертно) Дуді Юрію Володимировичу, позивний «Писар», військовослужбовцю 82-ї окремої десантно-штурмової бригади, який загинув 20 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання із захисту України в районі населеного пункту Сухецьке Донецької області. Юрій Володимирович проходив службу на посаді старшого стрільця-вогнеметника 3-го десантно-штурмового відділення 2-го десантно-штурмового взводу 11-ї десантно-штурмової роти 3-го десантно-штурмового батальйону. Просимо гідно вшанувати його мужність, самовідданість та жертовність, а також належно увічнити пам’ять про воїна, який віддав життя за незалежність і територіальну цілісність України.

ПРО ПРИСВОЄННЯ ЗВАННЯ ГЕРОЯ УКРАЇНИ ПОСМЕРТНО ДУДІ ЮРІЮ ВОЛОДИМИРОВИЧУ, ПОЗИВНИЙ «ПИСАР»

Шановний пане Президенте України!

Я наречена Юрія , звертаюся з проханням, яке для нашої родини стало справою життя, — присвоїти звання Героя України посмертно Дуді Юрію Володимировичу, позивний «Писар», військовослужбовцю Збройних Сил України, який загинув, захищаючи Україну.

Дуда Юрій Володимирович народився 8 січня 1999 року. Він проходив військову службу у 82-й окремій десантно-штурмовій бригаді, військова частина А2582, на посаді старшого стрільця-вогнеметника 3-го десантно-штурмового відділення 2-го десантно-штурмового взводу 11-ї десантно-штурмової роти 3-го десантно-штурмового батальйону.

Юрій був солдатом, який виконував свій обов’язок там, де ціна помилки — людське життя, а ціна свободи — життя самого воїна.

Він брав участь у бойових діях та виконував завдання із захисту України на одному з найважчих напрямків.

20 жовтня 2025 року Юрій загинув у районі населеного пункту Сухецьке Донецької області під час виконання бойового завдання. Йому було лише 26 років.

Двадцять шість.

Вік, коли люди зазвичай тільки починають будувати своє доросле життя, створювати сім’ю, виховувати дітей і здійснювати свої мрії.

Юрій теж мав мрії.

Він хотів родину. Хотів бути чоловіком. Хотів бути батьком.

Найболючіше — він так і не побачив свою доньку.

Після його загибелі народилася маленька Евеліна — донька Юрія.

Вона ніколи не почує від нього: «Донечко, я поруч». Не зможе взяти його за руку. Не побачить, як він зустрічає її з пологового будинку, як вчить її робити перші кроки, як радіє її першому слову.

Але вона повинна знати, ким був її тато.

Вона повинна вирости з усвідомленням, що її батько не стояв осторонь, коли Україна боролася за своє існування.

Юрій став на захист України. І залишився на ньому до кінця.

Його більше немає поруч із родиною. Немає поруч із донькою. Немає серед побратимів.

Є тільки пам’ять.

Є фотографії.

Є його речі.

Є спогади тих, хто знав його живим.

І є Україна, за яку він віддав своє життя.

Саме тому ми просимо не дозволити, щоб його подвиг залишився лише рядком у списку загиблих.

За кожним таким рядком стоїть ціле життя.

За іменем «Дуда Юрій Володимирович» стоїть син, коханий чоловік, батько, друг, побратим і український воїн.

Звання Героя України не поверне його родині.

Не замінить його доньці батька.

Не зможе повернути час назад.

Але воно може назавжди засвідчити від імені держави:

Україна пам’ятає.
Україна знає ціну.
Україна не забула свого Захисника.

Тому ми просимо Вас, пане Президенте України, розглянути цю петицію та присвоїти Дуді Юрію Володимировичу, позивний «Писар», звання Героя України посмертно.

ЗВЕРТАЄМОСЯ ДО КОЖНОГО, ХТО ЦЕ ЧИТАЄ

Не перегортайте цю петицію.

Не думайте, що один підпис нічого не змінить.

Змінює.

Бо за кожним підписом стоїть людина, яка сказала:
«Я пам’ятаю».

Поставити підпис — кілька хвилин.

Для родини Юрія — це підтримка.

Для його доньки — ще один доказ того, що її тата знали й пам’ятали.

Для України — ще один голос за те, що подвиг її Захисника має бути гідно відзначений.

Якщо Ви читаєте ці слова — будь ласка, підпишіть петицію.

Якщо вже підписали — поширте її.

Розкажіть про Юрія своїм друзям. Поширте петицію у соціальних мережах. Допоможіть їй дійти до тих, хто ще не знає його історії.

Нам потрібні не слова співчуття.

Нам потрібні ваші підписи.

Юрій уже зробив усе, що міг.

Він віддав Україні найдорожче — своє життя.

Тепер наша черга зробити те, що можемо ми.

ПІДПИШІТЬ ПЕТИЦІЮ.
ПОШИРТЕ ЇЇ.
ДОПОМОЖІТЬ ВІДНОВИТИ СПРАВЕДЛИВІСТЬ.

Нехай маленька Евеліна одного дня виросте і дізнається не лише від своєї родини, яким був її тато.

Нехай вона побачить тисячі людей, які поставили свій підпис і сказали:

«Ми пам’ятаємо твого тата.
Ми пам’ятаємо Юрія.
Ми пам’ятаємо його подвиг».

За Юрія.
За Евеліну.
За родину.
За побратимів.
За пам’ять.
За справедливість.
За Україну.

Просимо присвоїти Дуді Юрію Володимировичу, позивний «Писар», звання ГЕРОЯ УКРАЇНИ ПОСМЕРТНО.

Вічна пам’ять Захиснику України.