Про присвоєння звання Героя України (посмертно)Андрєєву Микити Сергійовичу

Присвоєння почесного звання "Герой України"
(посмертно) військовослужбовцю Збройних
Сил України Андрєєву Микиті Сергійовичу
Шановний пане Президенте!
Я, мати загиблого захисника України, Волчкова Надія Володимирівна
звертаюся з проханням присвоїти почесне звання "Герой України"
(посмертно) військовослужбовцю Збройних Сил України Андрєєву Микиті
Сергійовичу (04.03.1989 – 28.01.2024), рядовому радіотелеграфісту роти
спеціальної розвідки військової частини А1035.
Андрєєв Микита Сергійович народився 04.03.1989 року в місті
Павлоград, Дніпропетровської області. На початку 2022 року з сім’єю
переїхав до м. Дніпро. З початком повномасштабного вторгнення в березні
2022 року Андрєєв Микита Сергійович добровільно звернувся до
Індустріального ТЦК та СП та був зарахований до складу 74 окремого
розвідувального батальйону (А1035) на посаду телеграфіста групи
управління зв'язку роти спеціальної розвідки. Після курсу підготовки,
безпосередньо брав участь у бойових, діях забезпечуючи проведення заходів
з національної безпеки та оборони, виконував завдання з розвідки з метою
виявлення важкого озброєння, артилерії та РСЗВ російських окупаційних
сил.
Вірний військовій присязі та Українському народу, він мужньо
виконував бойові завдання, до останнього подиху захищаючи суверенітет та
територіальну цілісність України.
За час проходження військової служби Андрєєв Микита Сергійович
проявив себе як хоробрий, відважний та самовідданий воїн. За бойовим
наказом командира військової частини А 1035 від 24.01.2024 року Андрєєв
Микита Сергійович у складі штурмової групи був направлений на виконання
заходів по відновленню стану та положення Сил оборони України на
південних околицях н.п. Авдіївки, Донецької області та висланий у дозор у
складі групи солдат від роти спеціальної розвідки.
Коли дозор виконував завдання по зайняттю визначеної позиції, Андрєєв
Микита Сергійович добровільно першим пішов перевірити наявність ворогу
у бліндажу. Відкривши двері та зайшовши до бліндажу, встиг крикнути
побратимам про наявність засади, чим врятував їм життя. З середини
бліндажу по солдату був відкритий вогонь. Решта групи відійшла на
безпечну відстань, застосувавши гранати до зачистки бліндажу. Ворог у
відповідь почав мінометний вогонь. Дозор змушений був відійти до основних
сил бойової групи.
28.01.2024 дозорні з дрону спостерігали, як з бліндажу вийшло близько 6
осіб РОВ, з яких 1 був поранений.
Фактично, солдат Андрєєв Микита Сергійович добровільно та свідомо,
попри високі ризики та загрозу для життя, прийняв на себе вогонь,
захистивши собою своїх бойових побратимів
Завдяки мужності розвідника Андрєєва Микити Сергійовича, який
прийняв на себе вогонь ворога та встиг в останню мить попередити
побратимів, не тільки розвідники залишилися живими, а й не постраждали
бійці основної групи сил оборони, які мали вступити в бій на цьому
напрямку.
Оскільки дозорні не мали змоги перевірити бліндаж, то за цих обставин
солдат Андрєєв Микита Сергійович був визнаний зниклим без вісті, про що
02.02.2024 року було зроблено відповідний запис у документації військової
частини А 1035.
Солдат Андрєєв Микита Сергійович нагороджений орденом "За
мужність ІІІ ступеня" (посмертно), За самовідданість та хоробрість отримав
відзнаку командира військової частини А1035, нагороджений відзнакою
"Ветеран війни, учасник бойових дій".
У Андрєєва Микити Сергійовича залишилася маленька донька, якій на
час зникнення без вісті батька не виповнилося 5 років та яка сподівалася
відсвяткувати свій день народження разом із татом.
Також залишилися мати, батько солдата та його жінка. Протягом
тривалого часу родина не мала жодної звістки про долю зниклого без вісті
Андрєєва Микити Сергійовича. Шукаючи сина, мати зверталася до
відповідних державних органів та до останнього трималася виключно надією
про те, що син повернеться живим.
Однак, восени 2024 року солдата Андрєєва Микиту Сергійовича було
визнано загиблим та він був похоронений в рідному місті Павлограді.
З часу зникнення безвісти та похорон відважного розвідника донечка
Софійка все ж таки чекає на батька, подумки звертається до нього за
порадою, коли дорослі її не бачать, розмовляє з портретом Микити, у часи
тривоги та обстрілів просить батька захистити її та близьких від нападу
загарбників. Маленька дівчинка завжди, коли бачить діточок разом із їхніми
батьками, втирає очі від сліз.
Родина Андрєєвих – родина професійних військових. Батько Микити
Андрєєв Андрій Миколайович, полковник запасу, приймав безпосередню
участь в бойових діях в 2014-2018 роках в складі ОТУ "Донецьк". Виховував
сина на своєму прикладі, як воїна, який має до останнього подиху захищати
рідну країну, своїх побратимів, свою родину.
За розповідями побратимів, Микита завжди йшов попереду та навіть
маючи проблеми зі здоров’ям, не відмовлявся від виконання бойових
завдань, своїм прикладом надихав бійців на захист рідної землі, проявляючи
мужність та вірність військовій присязі.
Родина загиблого солдата Андрєєва Микити Сергійовича прохає
підтримати Петицію на адресу Президента про присвоєння йому звання Героя України посмертно