Герой України

ПРИСВОЇТИ ЗВАННЯ ГЕРОЯ УКРАЇНИ (ПОСМЕРТНО) ЛЕЙТЕНАНТУ ПОДОЛЯКУ ГРИГОРІЮ ВОЛОДИМИРОВИЧУ

Шановний пане Президенте України!

Ми, громадяни України, побратими, друзі, рідні та всі, хто знав Григорія Подоляка, просимо Вас присвоїти звання Героя України (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка» лейтенанту Збройних Сил України Подоляку Григорію Володимировичу, який віддав своє життя, захищаючи Україну.

Подоляк Григорій Володимирович народився 16 вересня 1985 року.

Він був військовослужбовцем 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Мав бойовий досвід, брав участь в антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил, а після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації продовжив захищати Україну.

21 квітня 2026 року Григорій загинув під час виконання бойового завдання поблизу Куп’янська.

Він загинув як воїн — виконуючи свій обов’язок перед Україною, військову присягу та відповідальність перед своїми побратимами.

Але Григорій Подоляк був не лише військовослужбовцем.

Для тих, хто знав його особисто, він назавжди залишиться надзвичайно доброю, чуйною, сміливою та небайдужою людиною.

Григорій завжди допомагав тим, хто опинився в біді.

Його людяність проявлялася навіть у найважчих умовах війни. Він неодноразово рятував тварин, які потрапляли в небезпеку, зокрема тих, що заплутувалися в сітках. Він не проходив повз живу істоту, яка потребувала допомоги.

Так само він ставився і до людей.

За час служби Григорій врятував багато життів своїх побратимів.

Він не боявся небезпеки та не уникав найскладніших завдань.

Особливо це проявлялося під час евакуації поранених і військовослужбовців, які опинилися в небезпечних районах.

Григорій неодноразово добровільно зголошувався на евакуаційні виїзди, усвідомлюючи весь ризик для власного життя.

Коли потрібно було їхати за побратимом, якого необхідно було врятувати або евакуювати, він не чекав, поки хтось інший погодиться.

Він їхав сам.

За проявлену мужність, ініціативність та готовність ризикувати власним життям заради порятунку інших Григорій користувався великою повагою серед побратимів.

Його авторитет був здобутий не словами, а конкретними вчинками.

Григорій був людиною, про яку знали: якщо він сказав, що поїде — він поїде.

Він ніколи не боявся виконувати складні завдання чи їхати на евакуацію.

Для нього життя побратима було важливішим за власну безпеку.

Одним із таких випадків став епізод із молодим військовослужбовцем — новобранцем.

Коли виникла необхідність забрати необхідну посилку з небезпечної ділянки, Григорій не захотів наражати молодого та менш досвідченого військовослужбовця на небезпеку.

Він вирішив поїхати сам.

Таким чином Григорій свідомо взяв ризик на себе, щоб уберегти життя іншої людини.

Це був характерний для нього вчинок.

Він не ставив власну безпеку на перше місце, коли поруч був той, кому потрібна допомога.

Особисте свідчення

Для мене Григорій Подоляк — це не просто ім’я військового, який загинув.

Він особисто вплинув на моє життя і, можливо, врятував його.

Ще у 2022 році, після початку повномасштабної війни, я просився до Григорія в його бригаду. Я хотів бути разом із ним та його побратимами.

Але Григорій мене не взяв.

Він аргументував це тим, що я більше потрібен у тилу.

Тоді я, можливо, не до кінця розумів його рішення. Але сьогодні, після чотирьох років війни, я дивлюся на це зовсім по-іншому.

Я живий.

І я розумію, що значною мірою завдячую цим саме Григорію.

Він міг просто погодитися і взяти мене до себе. Але він подумав про мене, про моє життя та про те, де я буду кориснішим.

Минуло чотири роки.

Чотири роки, за які я хочу сказати йому те, що вже ніколи не зможу сказати особисто:

Григорію, дякую тобі.

Дякую тобі за те, що тоді не взяв мене до бригади.

Дякую за твоє рішення.

Дякую за те, що, можливо, саме завдяки тобі я сьогодні живий.

Дякую тобі за ці чотири роки життя.

На жаль, сьогодні я вже не можу сказати це тобі особисто.

Тому кажу це тут — перед усією Україною.

І я хочу, щоб держава знала, якою людиною ти був.

Ти рятував життя побратимів.

Ти добровільно їхав на евакуації.

Ти не боявся небезпечних завдань.

Ти думав про інших навіть тоді, коли сам перебував у небезпеці.

Ти рятував тварин.

І ти навіть у 2022 році, коли сам перебував на війні, думав про те, як уберегти життя іншої людини.

Ти був справжнім побратимом.

21 квітня 2026 року Григорій загинув, виконуючи бойове завдання поблизу Куп’янська.

Він віддав своє життя за Україну.

Протягом служби він багато разів свідомо ризикував ним, коли їхав на евакуацію, рятував побратимів та виконував небезпечні завдання.

Григорій залишив після себе родину, друзів, побратимів і людей, яким він допоміг вижити.

Його загибель стала великою втратою для всіх, хто його знав.

Ми просимо державу належно оцінити його подвиг.

Присвоєння йому звання Героя України (посмертно) стане вшануванням його особистої мужності, самовідданості, відваги та жертовності.

Це буде визнанням не лише його останнього бою, а всього його військового шляху — усіх тих випадків, коли він свідомо ризикував власним життям заради порятунку інших.

Просимо Президента України присвоїти лейтенанту Збройних Сил України Подоляку Григорію Володимировичу звання «Герой України» (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Нехай держава скаже його родині, друзям та побратимам:

Україна пам’ятає.
Україна цінує.
Україна не забуває своїх Героїв.

Григорій Подоляк віддав життя за Україну та за людей, які були поруч із ним.

Вічна пам’ять Григорію Подоляку.

Честь і шана Герою.

Дякую тобі за життя.

Слава Україні!