ШАНОВНИЙ ПАНЕ ПРЕЗИДЕНТЕ УКРАЇНИ, ПРОШУ ПРИСВОЇТИ ЗВАННЯ ГЕРОЯ УКРАЇНИ (ПОСМЕРТНО) МИШКУ ОЛЕКСАНДРУ СЕРГІЙОВИЧУ. МОЛОДШОМУ СЕРЖАНТУ 58-Ї ОКРЕМОЇ МОТОПІХОТНОЇ БРИГАДИ. КОМАНДИР ВІДДІЛЕННЯ — КОМАНДИР ЕКІПАЖУ БЕЗПІЛОТНИХ ЛІТАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ ВІДДІЛЕННЯ БЕЗПІЛОТНИХ АВІАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ ВЗВОДУ БЕЗПІЛОТНИХ АВІАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ РОТИ БЕЗПІЛОТНИХ АВІАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ МОТОПІХОТНОГО БАТАЛЬЙОНУ.

Пане Президенте України Володимире Олександровичу!

Я — дружина загиблого Захисника України Олександра Сергійовича Мишка (НАБУ) разом із нашою семимісячною донечкою Аделінкою звертаюся до Вас із проханням присвоїти моєму коханому чоловікові, нашому Захиснику та Герою, найвище державне звання «Герой України» (посмертно).

Мій чоловік Олександр, з перших днів повномасштабної війни без вагань став на захист України. У 2022 році, коли йому виповнилося 24 роки, він пішов захищати нашу Україну.

Свій бойовий шлях Олександр розпочав у піхоті, 58-ма окрема мотопіхотна бригада.

Він виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках, зокрема в Соледарі та Бахмуті Донецької області. Працював снайпером.

У найстрашніші моменти він не залишав своїх. Олександр витягував поранених побратимів з-під вогню, рятував життя, підтримував тих, хто був поруч, і ніколи не кидав своїх у біді. Для нього життя кожного військового мало величезну цінність.


За роки служби Олександр здобув великий бойовий досвід та постійно вдосконалював свої професійні навички. Він опанував роботу з безпілотними літальними комплексами та став пілотом дронів.

Його подальший бойовий шлях пролягав через Оріхів Запорізької області, Серебрянський ліс Луганської області, Куп’янськ, Вовчанськ Харківської області та Вугледар Донецької області.

Олександр опановував нові технології та різні типи безпілотних систем, зокрема FPV-дрони та «Вампіри». Він використовував свої знання й навички для знищення ворожої техніки та живої сили, виконуючи бойові завдання заради однієї мети — захистити Україну та зберегти життя нашого народу.

Його результати у бойовій роботі були надзвичайно вагомими. Він постійно вдосконалював свої навички, навчав інших військовослужбовців пілотуванню та передавав їм власний досвід.

Він професійно літав на всіх типах БпЛА. Йому достатньо було пару днів, щоб освоїти будь- який із них. під нього отримували дрони, на яких він любив працювати, бо я знав,що це буде результат. Він не повертався з виходу без уражень живої сили, техніки, схронів ворога.
Він захищав нашу піхоту.(слова командира рот,з позивним Лисий)

За сумлінне виконання військового обов’язку, мужність, відданість Україні та службу Олександр був неодноразово відзначений нагородами.

Серед його нагород — орден «За мужність» III ступеня, почесні відзнаки 58 окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського «За доблесть у бою» та «Сила волі», почесна відзнака «За вірне служіння», медаль «За оборону рідної держави», а також грамоти та інші відзнаки за сумлінне виконання військового обов’язку, вірність присязі та захист України.

Для мене особливо пам’ятним залишається день, коли Олександр, виконуючи бойове завдання в свій день народження,відбивав ворожий штурм. У цей день він знову довів свою мужність, професіоналізм та відданість військовому обов’язку. За свої дії він був відзначений нагородою.

Він був сильним воїном на війні та надзвичайно доброю, світлою людиною в житті.

Для мене ж Олександр був усім моїм світом.

Ми знали одне одного ще з дитинства. Ще у четвертому класі ми закохались в один одного,з роками наша дитяча історія переросла у справжнє, сильне та щире кохання. Олександр подарував мені найщасливіші роки мого життя.

Він дуже мріяв про донечку.

І коли в нас народилася наша Аделінка, він був неймовірно щасливим. Він любив її всім серцем, мріяв бачити, як вона росте, робити її щасливою, бути поруч із нею та оберігати її.

Але, на жаль, їхнього спільного життя виявилося так мало.

Коли нашій донечці виповнилося лише чотири місяці, 1 червня 2026 року Олександр загинув під час виконання бойового завдання,в районі н.п. Шестерівка Чугуївського району Харківської області
Йому було лише 28 років.

Він загинув, виконуючи свій військовий обов’язок, залишившись вірним присязі та Україні до останньої миті свого життя.

Командир роти збирав документи, щоб подати його на офіцера, бо чоловік хотів продовжувати службу в ЗСУ і після закінчення війни.
Але нажаль,не встигли…..

Він пройшов величезний шлях від піхотинця та снайпера до висококваліфікованого військового, який опанував сучасні технології ведення бойових дій та став командиром екіпажу безпілотних літальних комплексів.

Він віддав Україні найцінніше — своє життя.


Аделінка ще зовсім маленька і не зможе зараз зрозуміти, чому її тато більше не візьме її на руки, не обійме, не скаже, як сильно її любить. Але я хочу, щоб усе її життя вона знала, яким був її тато і якою ціною він захищав її майбутнє.

Я не знаю, як навчитися жити без нього. Не знаю, як пояснити нашій донечці, чому її тата більше немає поруч.

Але я знаю одне — ми не маємо права дозволити, щоб пам’ять про таких людей, як Олександр, зникла.

Тому сьогодні я, його дружина, та наша семимісячна донечка Аделінка просимо Вас, пане Президенте, гідно вшанувати пам’ять Мишка Олександра Сергійовича та присвоїти йому найвище державне звання «Герой України» (посмертно).

Вічна пам’ять Героям.
Вічна слава Захисникам України.

Слава Україні! ????????
Героям слава! ????️