Петиція про присвоєння почесного звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) — Осадчому Олексію Володимировичу. Уродженця села Мотовилівка Житомирської області

Шановний Пане Президенте України!
Я, Осадча Наталія Григорівна, мати загиблого Захисника України, звертаюся до Вас із проханням розглянути дану петицію та присвоїти почесне звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) моєму синові — Осадчому Олексію Володимировичу.
Олексій народився 25 квітня 1987 року в селі Мотовилівка Житомирської області.
Воював на Запорізькому та Донецькому напрямках, виконуючи бойові завдання у складі свого підрозділу. Він перебував там, де точилися найважчі бої, і до останнього подиху залишався вірним військовій присязі та Україні.
Олексій проходив військову службу на посаді старшого навідника 8 розрахунку гаубиці артилерійського взводу 2 артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону 117 ОВМБр військової частини А4674.
Його професія вимагала надзвичайної точності, витримки, швидкості та відповідальності. Від його роботи залежало виконання бойових завдань артилерійського підрозділу.
Олексій гарно знав математику, легко проводив необхідні розрахунки, швидко орієнтувався у складних ситуаціях та відповідально ставився до кожного бойового завдання.
Для своїх побратимів він був надійним, відповідальним і сміливим воїном, людиною, на яку можна було покластися у найтяжчі хвилини. Він завжди думав не лише про себе, а й про тих, хто був поруч.
За мужність, відданість військовій службі та захист України Олексій був представлений та нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України» та відзнакою «За службу державі».
Нагородні документи за його службу були оформлені ще за життя, але через його загибель 12 квітня 2026 року нагороди та відповідні документи були передані родині вже після його смерті.
Ці відзнаки стали визнанням його служби, мужності, відповідальності та внеску в оборону України.
12 квітня 2026 року Олексій загинув під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини у районі населеного пункту Дружківка Краматорського району Донецької області.
Він віддав Україні найдорожче — своє життя.
До останнього подиху Олексій залишався вірним військовій присязі та виконував свій обов'язок перед Україною.
Для держави він був військовослужбовцем. Для побратимів — надійним товаришем і воїном. А для мене він назавжди залишиться моїм сином, моєю гордістю і моїм найбільшим болем.
Він був моєю опорою, підтримував мене та допомагав.
Я досі не можу змиритися з думкою, що більше не почую його голосу, не побачу його усмішки, не почую найріднішого для мене слова — «мамо».
Я чекала, що він повернеться живим, що ми ще матимемо час разом, що після фронту він зможе відпочити та відновитися після пережитого.
Але війна забрала мого сина.
Я не прошу повернути мені те, що вже неможливо повернути. Я прошу державу гідно оцінити те, що він зробив для України.
Прошу врахувати його бойовий шлях, професійність, мужність, відповідальність та відданість державі.
Пане Президенте України!
Від імені матері, родини, друзів та побратимів прошу Вас присвоїти Осадчому Олексію Володимировичу почесне звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).
Для мене це не просто звання.
Це визнання державою життя мого сина, його служби, його боротьби та його жертовності заради України.
Нехай його ім'я назавжди залишиться серед тих, хто віддав найдорожче за свободу та незалежність нашої держави.
Він стояв до останнього подиху.
Він захищав Україну.
Він віддав життя, щоб жили інші.
Вічна пам'ять і слава Захиснику України — Осадчому Олексію Володимировичу!
Слава Україні!