ЗОЛОТАРЮ РУСЛАНУ ЄВГЕНОВИЧУ Шановний пане Президенте України! Я, Золотар Ганна Михайлівна, дружина загиблого Захисника України Золотаря Руслана Євгеновича, звертаюся до Вас із проханням присвоїти моєму чоловікові найвище державне звання — Герой України (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Золотар Руслан Євгенович народився 23 травня 1977 року.
11 вересня 2026 року він загинув під час виконання бойового завдання, захищаючи Україну.

Руслан присвятив військовій службі 12 років свого життя. Його бойовий шлях розпочався ще під час АТО. Він пройшов Дебальцеве, а після початку повномасштабного вторгнення знову став до строю та продовжив захищати Україну.

За роки служби Руслан виконував бойові завдання на Миколаївському та Донецькому напрямках, у районі Часового Яру, Покровська та інших гарячих точках.

Він проходив службу у складі 59-ї окремої механізованої бригади, де обіймав посаду головного сержанта, командира 5-го екіпажу безпілотних авіаційних систем 2-го взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів.

За багаторічну службу Руслан був неодноразово відзначений державними, військовими та відомчими нагородами. Серед них — відзнаки Президента України, Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України та командування.

У 2025 році Руслана було нагороджено відзнакою Міністра оборони України «Хрест Доблесті» відповідно до наказу Міністра оборони України від 7 жовтня 2025 року № 1335.

Інші нагороди, посвідчення, грамоти та документи, що підтверджують його службу й участь у бойових діях, додаються до петиції у вигляді фотокопій.

Для мене Руслан був не лише військовим. Він був моїм чоловіком, батьком наших дітей — сина Артура та доньки Христини, людиною, яка мала родину, дім і мрії про майбутнє.

Я чекала його з кожного бойового завдання і знала, наскільки небезпечною була його служба. Але Руслан залишався вірним військовій присязі та своїм побратимам.

11 вересня 2026 року він не повернувся додому.

Наші діти залишилися без батька.

Особливо важливо для мене сказати про нашого сина Артура. Сьогодні він сам проходить військову службу у складі 77-ї окремої аеромобільної бригади та продовжує захищати Україну.

Батько і син стали на захист однієї держави.

Я хочу, щоб Артур знав: його батько прожив своє життя гідно, багато років служив Україні та загинув, виконуючи свій військовий обов’язок.

Щоб одного дня він міг сказати своїм дітям:

«Мій батько Руслан загинув, захищаючи Україну. Я пишаюся ним».

Жодна нагорода не поверне мені чоловіка і не замінить нашим дітям батька. Але державне визнання його заслуг стане для нашої родини важливим свідченням того, що його життя, служба та жертовність не залишилися без уваги.

Тому я прошу присвоїти Золотарю Руслану Євгеновичу звання «Герой України» (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота Зірка» — за мужність, самовідданість, багаторічну службу та захист незалежності, суверенітету й територіальної цілісності України.

Для мене він назавжди залишиться коханим чоловіком і татом наших дітей.

Для Артура та Христини — батьком, яким вони мають право пишатися.

Для побратимів — Захисником, з яким вони пройшли важкі роки війни.

Для України — воїном, який до останнього виконував свій обов’язок.

Вічна пам’ять і шана Золотарю Руслану Євгеновичу.

Ти назавжди залишишся в наших серцях.

Автор петиції:

Золотар Ганна Михайлівна,
дружина загиблого Захисника України