щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) сину, брату, захиснику України Шимчуку Андрію Олександровичу

Я, мати загиблого військовослужбовця Збройних Сил України, звертаюся з проханням присвоїти найвище державне звання — Герой України (посмертно) моєму синові — Шимчука Андрія Олександровича, який віддав своє життя, захищаючи незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
Андрій народився 07 липня 1998 року в селі Сивки, що на Хмельниччині. У шестирічному віці пішов до школи. Після її закінчення вступив до професійно-технічного коледжу, де здобув спеціальність муляра-штукатура. За відмінні успіхи в навчанні був переведений до Харківського будівельного університету.
Мій син мав золоті руки. Він умів виконувати будівельні роботи будь-якої складності, був надзвичайно працьовитим, відповідальним та наполегливим. Андрій рано залишився без батька, тому вся важка чоловіча робота в родині лягла на його плечі. Він ніколи не уникав труднощів, завжди допомагав рідним і був для родини надійною опорою.
Для мене він був люблячим і слухняним сином, а для всіх, хто його знав, — добрим, щирим, сміливим, працьовитим і чуйним чоловіком. Андрій завжди приходив на допомогу тим, хто її потребував. Дуже любив тварин, а найбільше захоплювався кіньми.
Він мав наречену, з якою мріяв створити сім’ю, але цим мріям, на жаль, не судилося здійснитися. Андрій також допомагав своїй сестрі виховувати сина — свого племінника Антона, фактично замінюючи йому батька. Він був для хлопчика прикладом мужності, доброти та відповідальності.
20 січня 2025 року Шимчук Андрій був мобілізований Четвертим відділом Шепетівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Хмельницької області.
Після мобілізації проходив військову підготовку у Житомирському навчальному центрі. Після завершення навчання був направлений до міста Краматорськ та зарахований до складу 81-ї окремої аеромобільної бригади, де проходив військову службу на посаді помічника стрільця гранатометного підрозділу.
Під час проходження військової служби Андрій сумлінно та відповідально виконував свої військові обов’язки, дотримувався військової присяги та з честю виконував завдання із захисту України.
9 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Григорівка Бахмутського району Донецької області Андрій зник безвісти.
10 квітня 2025 року наша родина отримала страшну звістку про його загибель.
Мій син загинув, захищаючи Україну, її незалежність, суверенітет і територіальну цілісність, віддавши найдорожче — своє життя.
12 квітня 2025 року Андрія поховали у рідному селі Сивки на Хмельниччині. Його повернення додому стало для нашої родини не поверненням сина, а невимовним болем і втратою на все життя.
12 вересня 2025 року Андрія Олександровича було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Та жодна нагорода не поверне його до життя. Проте для нашої родини надзвичайно важливо, щоб подвиг Андрія був гідно оцінений державою, а його ім’я назавжди залишилося серед тих українських воїнів, які віддали життя за свободу та майбутнє України.
До останнього подиху мій син залишався вірним військовій присязі, проявляв мужність, стійкість, відповідальність та самопожертву. Він не залишив свого бойового обов’язку і віддав життя за мирне майбутнє нашої держави та її народу.
Прошу Президента України та всіх небайдужих громадян підтримати цю петицію та присвоїти Шимчуку Андрію Олександровичу звання Героя України (посмертно) — за мужність, героїзм, самопожертву, відданість військовій присязі та Україні.
Нехай його подвиг стане прикладом для майбутніх поколінь.
Вічна пам’ять і шана Герою, який віддав своє життя за Україну.
З повагою та вдячністю до всіх, хто підтримає цю петицію.
Вічно сумуюча мати
Наталя