Присвоєння звання Героя України (посмертно) старшому солдату Моісєєву Олександру Олександровичу 12.11.1990 року народження

Присвоєння звання Героя України (посмертно) старшому солдату Моісєєву Олександру Олександровичу
Пане Президенте!
Звертаємося до Вас — дружина Моісєєва Наталія Олександрівна, син, родина, побратими та друзі — з проханням розглянути петицію про присвоєння найвищої державної нагороди: звання Героя України (посмертно) вірному синові своєї Батьківщини, хороброму воїну та захиснику Моісєєву Олександру Олександровичу (12.11.1990 р.н.).
Життєвий шлях та покликання
Олександр народився 12 листопада 1990 року у місті Вінниця. З юних років обрав шлях служіння та захисту рідної землі:
2006–2008 рр. — навчався у Буковинському ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою (м. Новодністровськ).
2009–2010 рр. — проходив строкову військову службу у в/ч 3028 (спецпідрозділ «Ягуар»).
2018 р. — закінчив Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, здобувши фах вчителя фізичної культури (бакалавр фізичного виховання).
Після завершення навчання займався самостійною трудовою діяльністю. У 2020 році створив сім'ю, виховував сина Артема, був люблячим чоловіком та турботливим батьком.
Бойовий шлях та подвиг
Свідомий обов’язку перед державою, Олександр став на захист України ще до початку повномасштабного вторгнення — 22 січня 2022 року, підписавши контракт із 59-ю окремою мотопіхотною бригадою імені Якова Гандзюка (нині — 59-та окрема штурмова бригада безпілотних систем).
Обіймаючи посаду старшого солдата, старшого радіотелефоніста-лінійного наглядача відділення управління командира батареї взводу управління реактивної артилерійської батареї бригадної артилерійської групи в/ч А1619, він забезпечував безперебійний зв'язок та тримав бойові позиції на Херсонщині протягом пів року.
З 3 червня 2022 року перевівся до 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка на посаду гранатометника 1-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 3-ї механізованої роти. Разом із побратимами стримував переважаючі сили ворога на найгарячіших напрямках Луганщини.
Останній бій та довгий шлях додому
12 червня 2022 року відбувся останній телефонний дзвінок Олександра — це був останній раз, коли дружина та рідні чули його голос перед виходом на важке бойове завдання.
23 червня 2022 року під час жорстокого артилерійського обстрілу та безпосереднього бойового зіткнення з противником у населеному пункті Вовчоярівка Луганської області старший солдат Моісєєв Олександр Олександрович при перевірці особового складу виявився безвісно відсутнім.
Для родини, дружини Наталії та малолітнього сина Артема розпочалися довгі та виснажливі роки пошуків. Вони зверталися до всіх можливих державних та міжнародних органів, вірячи в диво.
Лише через 4 роки невтомної боротьби та пошуків, 13 серпня 2026 року, старший слідчий СУ ГУНП в Київській області капітан поліції Сидоренко Ольга Анатоліївна повідомила дружину про збіг спорідненості ДНК із сином та батьком (який був готовий ще у 2024 році). Олександр віддав найдорожче — власне життя — під час виконання бойового завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності України.
Олександр Моісєєв був взірцем мужності, витривалості та відданості Присязі. Його подвиг заради майбутнього України, нашої свободи та спокою рідного сина заслуговує на найвищу державну шану.
Просимо Президента України відзначити подвиг нашого Захисника та присвоїти Моісєєву Олександру Олександровичу звання Герой України (посмертно).
Вічна пам'ять і шана Герою! Слава Україні!