Прошу присвоїти звання «Герой України» (посмертно) військовослужбовцю Збройних Сил України, кулеметнику військової частини А4220 Андрощуку Миколі Миколайовичу, 19.10.1992 р.н., який загинув 23 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу м. Новогродівка Покровського району Донецької області, захищаючи Україну від російської агресії. За проявлені мужність, героїзм, самовідданість та вірність військовій присязі просимо гідно вшанувати його подвиг найвищою державною нагородою.

ПІДТРИМАТИ ПЕТИЦІЮ ПРО ПРИСВОЄННЯ ЗВАННЯ «ГЕРОЙ УКРАЇНИ» (ПОСМЕРТНО) АНДРОЩУКУ МИКОЛІ МИКОЛАЙОВИЧУ

Шановний пане Президенте України!

Просимо Вас присвоїти звання «Герой України» (посмертно) мужньому захиснику України — Андрощуку Миколі Миколайовичу, 19.10.1992 року народження, військовослужбовцю Збройних сил України, кулеметнику військової частини А4220.

Микола був призваний до лав Збройних сил України за мобілізацією 23 травня 2024 року та проходив службу на посаді кулеметника.

Його життя обірвалося 23 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу міста Новогродівка Покровського району Донецької області — лише через три місяці після призову.

Микола віддав найдорожче — своє життя — за Україну, за її свободу, незалежність і майбутнє.

Після виконання бойового завдання його доля тривалий час залишалася невідомою. Микола офіційно вважався зниклим безвісти. Для його рідних ці два роки стали роками болісного очікування, надії та молитви. Мама продовжувала чекати на сина, не маючи можливості поставити крапку в цій страшній невідомості.

Лише у вересні 2026 року, після проведення необхідних процедур та ідентифікації, загибель Миколи була офіційно підтверджена.

Його повернули додому «на щиті».

7 вересня 2026 року рідне село Мовники на Волині зустріло свого Захисника востаннє. Там відбувся чин похорону та прощання з Миколою.

Він повернувся додому не так, як чекала його родина.

Не живим.

Не з усмішкою на обличчі.

А в домовині, оповитій українським прапором.

За Миколою залишилися мама та брат. Залишилася родина, яка два роки жила між надією та страшним очікуванням.

Микола був ще зовсім молодим. Він мав мрії, плани та бажання жити. Він хотів мати власну сім’ю, дружину, дітей, бачити, як вони ростуть, робити їх щасливими, будувати свій дім і своє майбутнє.

Але російська війна забрала в нього це майбутнє.

Вона забрала сина у матері, брата у брата, а в самого Миколи — можливість прожити життя, яке він тільки починав будувати.

Та його життя не повинно залишитися лише датами у документах.

23 серпня 2024 року Микола Андрощук віддав своє життя за Україну.

Він виконав свій військовий обов’язок до кінця.

Його мужність, жертовність і відданість Україні мають бути назавжди увічнені в пам’яті нашої держави.

Для родини присвоєння Миколі звання «Герой України» (посмертно) — це не просто нагорода.

Це визнання державою його подвигу.

Це знак пошани до людини, яка віддала життя за нашу свободу.

Це можливість сказати його матері:

«Ваш син не забутий. Україна пам’ятає його подвиг».

Просимо підтримати цю петицію та присвоїти Андрощуку Миколі Миколайовичу звання «Герой України» (посмертно) за особисту мужність, героїзм і самовіддане виконання військового обов’язку під час захисту України.

Вічна пам’ять Герою.
Вічна шана Захиснику України.
Микола віддав своє життя, щоб Україна жила.

Герої не вмирають. Пам’ять про них — назавжди.