Про присвоєння звання Героя України (посмертно) Пономарьову Руслану Михайловичу 11.05.2003-08.03.2023

ЗВЕРНЕННЯ
про присвоєння звання Героя України (посмертно)
Пономарьову Руслану Михайловичу

Шановний пане Президенте України!

Я — мама загиблого захисника України, Пономарьова Руслана Михайловича. Звертаюся до Вас із материнським проханням — присвоїти моєму синові звання Героя України (посмертно).

Мого сина звали Руслан. Для мене він назавжди залишиться моїм Русею — добрим, щирим, чуйним і веселим хлопцем, якого дуже любили та поважали всі, хто його знав.

Руслан народився 11 травня 2003 року в місті Феодосія. Все своє недовге життя він прожив у Луганській області, Старобільському районі, в селі Осиново. Навчався у місті Сєвєродонецьк за професією електрогазозварника.

У травні 2021 року, коли Руслану виповнилося лише 18 років, він свідомо обрав шлях захисника України та підписав контракт із Збройними Силами України. Він проходив службу у військовій частині А0536, 53-й окремій механізованій бригаді.

Спочатку Руслан служив у ремонтному батальйоні, а згодом — водієм. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії, мій син із перших днів став на захист України. Він не залишив свою службу, не відступив і продовжував виконувати свій військовий обов’язок, захищаючи рідну землю.

За час служби Руслан пройшов через важкі та страшні бої у Волновасі, Бахмуті, Авдіївці та Водяному Донецької області.

08 березня 2023 року моє життя назавжди змінилося. Руслан загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Водяне Донецької області, поблизу Авдіївки.

Йому було лише 19 років.

Дев’ятнадцять років — це вік, коли життя тільки починається, коли ще стільки мрій, планів і надій. Я мала б бачити, як мій син дорослішає, створює свою сім’ю, будує своє життя. Але війна забрала в мене сина, а в Україну — молодого захисника, який віддав найдорожче заради нашої свободи.

Я не можу повернути свого сина. Не можу почути його голос, обійняти його чи просто сказати, як сильно я його люблю. Але я хочу, щоб його ім’я пам’ятали. Щоб знали, якою ціною наші захисники боронять Україну.

Руслан віддав своє життя за нашу державу, за нашу землю, за наше майбутнє.

Тому я, його мама, прошу Вас гідно вшанувати подвиг мого сина та присвоїти Пономарьову Руслану Михайловичу звання Героя України (посмертно).

Для мене це не просто звання. Це визнання того, що життя мого сина, його мужність, відвага та самопожертва не були марними. Це пам’ять про нього, яка залишиться назавжди.

Я хочу, щоб про мого Русю пам’ятали не лише як про загиблого воїна, а як про молодого хлопця, який у свої 18 років зробив свідомий вибір — захищати Україну, а у 19 років віддав за неї своє життя.

Вічна пам’ять моєму синові — Пономарьову Руслану Михайловичу.
Вічна пам’ять усім Героям, які віддали життя за Україну.

З повагою та материнським болем,
мама Пономарьова Руслана Михайловича