Просимо розглянути питання щодо присвоєння почесного звання «Герой України» (посмертно) Харітоненку Андрію Валерійовичу, військовослужбовцю, який віддав своє життя, захищаючи незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Шановний пане Президенте України!

Звертаюся до Вас із проханням розглянути питання щодо присвоєння почесного звання «Герой України» (посмертно) Харітоненку Андрію Валерійовичу, військовослужбовцю, який віддав своє життя, захищаючи незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Андрій народився 17 липня 1998 року в селі Руданське Жмеринського району Вінницької області.

Він був добрим, щирим, люблячим і чуйним хлопцем, який завжди приходив на допомогу, не залишався осторонь чужої біди та підтримував тих, хто цього потребував. Для своїх батьків Андрій був єдиним сином, їхньою гордістю, надією та найбільшою любов’ю.

Йому було лише 27 років. Попереду мало бути ціле життя - власна сім’я, діти, мрії, плани та щасливі миті поруч із рідними. Але Андрій став на захист своєї Батьківщини, обравши шлях військовослужбовця та виконання свого обов’язку перед Україною.

4 червня 2025 року Андрія було мобілізовано через РТЦК та СП. Після проходження навчання в місті Житомирі його направили до Краматорська, де він проходив службу у військовій частині А2120.

Із 14 серпня 2025 року Андрій виконував бойові завдання на Донецькому напрямку у складі аеромобільної роти 2-го аеромобільного батальйону на посаді помічника гранатометника.

Понад 140 днів він перебував на бойових позиціях без ротації, продовжуючи виконувати покладені на нього завдання. За цими цифрами - надзвичайно складні умови служби, постійна небезпека, фізичне виснаження та щоденна боротьба за життя.

29 грудня 2025 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Сіверськ Бахмутського району Донецької області, Андрій зник безвісти.

Для його батьків розпочався найважчий період життя - місяці болісного очікування, невідомості та надії. Вони чекали на звістку про свого єдиного сина, сподіваючись на його повернення додому.

Та 17 липня 2026 року, у день, коли Андрію мало виповнитися 28 років, відбулося його поховання.

День, який мав бути сповнений привітань, родинного тепла та радості, став днем невимовного болю. Саме у свій день народження Андрій востаннє повернувся додому - уже не як син, якого батьки могли обійняти, а як Захисник, із яким їм довелося попрощатися.

Неможливо словами передати біль батьків, які втратили єдиного сина. Неможливо повернути час назад, подарувати йому можливість здійснити свої мрії, створити сім’ю та прожити довге життя. Але в наших силах зберегти пам’ять про нього, розповідати його історію та домагатися гідного вшанування його подвигу.

Андрій Харітоненко - це не просто ім’я у списках полеглих Захисників. Це син, якого любили й чекали вдома. Це людина зі своїми мріями, надіями та планами. Це молодий українець, який став на захист своєї держави й заплатив за її свободу найвищу ціну - власне життя.

За кожним таким ім’ям стоїть окрема людська доля, родина, яка переживає непоправну втрату, і пам’ять, яку ми зобов’язані зберегти.

Вважаю, що подвиг Андрія Валерійовича Харітоненка заслуговує на належне державне визнання. Присвоєння йому почесного звання «Герой України» (посмертно) стало б знаком шани за його службу, мужність, самовідданість і виконання військового обов’язку із захисту України.

Для його батьків це було б не просто державне звання. Це було б визнання того, що їхній єдиний син не забутий, що його ім’я назавжди залишиться в історії боротьби українського народу за свободу та незалежність.

Ми не маємо права забувати тих, хто віддав своє життя за Україну. Ми маємо пам’ятати їхні імена, розповідати їхні історії та гідно вшановувати їхню жертовність.

У зв’язку з викладеним прошу Вас розглянути питання щодо присвоєння Харітоненку Андрію Валерійовичу почесного звання «Герой України» (посмертно) за особисту мужність, відвагу, самовідданість і героїзм, проявлені під час захисту України, її суверенітету та територіальної цілісності.

Нехай його ім’я буде гідно вшановане державою, а пам’ять про його подвиг житиме в серцях українців.

Не дамо забути Андрія. Не дамо забути його подвиг. Пам’ятаймо тих, хто віддав життя за Україну.

Вічна та світла пам’ять Захиснику України - Харітоненку Андрію Валерійовичу.

Слава Україні!