Про присвоєння звання Герой України (посмертно) старшому солдату Чечелю Віталію Сергійовичу

Пане Президенте України!
Прошу присвоїти найвище державне звання — Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) — старшому солдату Чечелю Віталію Сергійовичу, 1988 року народження, снайперу 15-го мобільного прикордонного загону «Сталевий кордон» Державної прикордонної служби України, який віддав своє життя за незалежність і свободу нашої держави.
Коли з початком повномасштабного вторгнення мільйони українців шукали безпеки за кордоном, а дехто — й можливості уникнути мобілізації, Віталій обрав протилежний шлях. Він залишився вірним військовій присязі, яку склав ще під час строкової служби, і не зміг залишитися осторонь. Маючи налагоджене, забезпечене життя в Західній Європі, він добровільно залишив усе та повернувся в Україну, щоб захищати свою землю та свій народ.
7 березня 2023 року Віталій був призваний на військову службу Кременчуцьким РТЦК та СП Полтавської області. Служив снайпером у складі «Сталевого кордону», брав участь у бойових діях на Донецькому та Харківському напрямках.
Під час виконання бойових завдань Віталій зазнав поранення внаслідок скидання боєприпасу з ворожого безпілотника. Не відновившись повністю, він повернувся до служби, продемонструвавши стійкість, мужність і відданість військовому обов'язку.
За проявлену мужність був відзначений нагрудним знаком ДПСУ «За мужність в охороні державного кордону». Мав статус учасника бойових дій.
Прагнучи вдосконалювати свої військові навички, Віталій пройшов спеціальну підготовку у Великій Британії. Повернувся з новими знаннями та бажанням передати здобутий досвід побратимам. На жаль, здійснити ці плани він не встиг.
24 жовтня 2024 року під час бойових дій у районі населеного пункту Дар'їно Суджанського району Курської області, за свідченням побратимів, Віталій отримав важкі поранення. Нажаль, евакуація з поля бою не відбулася через інтенсивний ворожий обстріл. З того дня звʼязок з Віталієм було втрачено.
Майже два роки він офіційно вважався зниклим безвісти. Увесь цей час родина жила між надією та відчаєм, продовжуючи вірити, що Віталій живий і, можливо, перебуває в полоні. Лише у жовтні 2026 року його загибель було офіційно підтверджено і тіло повернуто рідним для поховання.
Віталій був надзвичайно скромною людиною. Він не прагнув особливого ставлення чи визнання, але завжди був щиро вдячним за добро, підтримку й увагу. Жив за своїми принципами та залишався вірним їм до кінця.
Він міг залишитися в безпеці, але повернувся захищати Україну. Зазнав поранення, але знову став до строю. Залишився вірним військовій присязі та віддав за свободу свого народу найцінніше — власне життя.
Він ніколи нічого не просив для себе. Сьогодні ми просимо за нього — про гідне державне визнання його мужності, самовідданості та жертовності.
Пане Президенте України! Прошу Вас гідно вшанувати бойовий шлях і звитяги старшого солдата Чечеля Віталія Сергійовича, присвоївши йому звання Герой України (посмертно) за особисту мужність, стійкість, вірність військовій присязі та самовідданість у захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України.
Вічна пам'ять і слава Герою!
Слава Україні! Героям слава!