Прошу Президента України присвоїти звання «Герой України» (посмертно) військовослужбовцю 59-ї бригади, військової частини А2980, Трохимцю Олександру Григоровичу, який загинув 18 січня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Первомайське Покровського району Донецької області, захищаючи незалежність і територіальну цілісність України.

Присвоєння звання «Герой України» (посмертно) Трохимцю Олександру Григоровичу

Шановний пане Президенте України!

Я, донька загиблого захисника України Трохимця Олександра Григоровича, прошу Вас присвоїти моєму батькові високе державне звання «Герой України» (посмертно) за мужність, самовідданість і захист незалежності та територіальної цілісності нашої держави.

Мій батько, Трохимець Олександр Григорович, проходив військову службу у 59-й бригаді, військова частина А2980, на посаді номера обслуги 2-го гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки.

18 січня 2024 року він загинув під час виконання заходів із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації в районі населеного пункту Первомайське Покровського району Донецької області.

За кожним українським воїном стоїть родина, яка чекає, любить і вірить у його повернення. Мій тато був для нас не просто захисником України — він був люблячим батьком, опорою, нашою гордістю та найдорожчою людиною.

Майже два роки наша родина жила в болісному очікуванні та невідомості. Ми молилися, сподівалися й вірили, що тато живий і одного дня повернеться додому. Ми берегли надію в серцях, бо не могли змиритися з думкою, що більше ніколи не побачимо його усмішки, не почуємо голосу й не зможемо обійняти.

2 жовтня 2026 року тато повернувся додому на щиті. День, на який ми так довго чекали, став днем невимовного болю. Замість омріяних обіймів ми отримали можливість востаннє попрощатися з найдорожчою людиною.

Неможливо словами передати біль дітей, які втратили батька, та родини, яка так довго жила надією. Але попри весь цей біль ми пишаємося нашим татом. Він назавжди залишиться для нас прикладом мужності, сили духу та любові до рідної землі.

Ми розуміємо, що звання не поверне нам батька, не загоїть наших ран і не заповнить порожнечу в наших серцях. Проте державне визнання його заслуг стане знаком пошани до людини, яка віддала життя, захищаючи Україну та її народ.

Ми хочемо, щоб ім’я Трохимця Олександра Григоровича було гідно вшановане, щоб його подвиг пам’ятали, а майбутні покоління знали імена тих, хто заплатив найвищу ціну за свободу нашої держави.

У зв’язку з викладеним ПРОШУ:

Присвоїти Трохимцю Олександру Григоровичу звання «Герой України» (посмертно) за особисту мужність, самовідданість, вірність військовій присязі та захист незалежності й територіальної цілісності України з урахуванням підтверджених обставин його служби, загибелі та бойових заслуг.

Для України він — захисник. Для нас він — наш тато, наш Герой і наша гордість.

Тату, ми чекали на тебе, вірили в тебе й любитимемо тебе вічно. Ти назавжди залишишся в наших серцях.

Вічна пам’ять і слава Герою України — Трохимцю Олександру Григоровичу!

Слава Україні! Героям слава!