Надання звання Героя України (посмертно)

Петиція про присвоєння звання «Герой України» (посмертно) Степановій Валерії

Шановний пане Президенте України!

Звертаємося до Вас із проханням розглянути питання щодо присвоєння найвищого державного звання «Герой України» (посмертно) солдату Збройних Сил України Степановій Валерії, яка віддала своє життя, захищаючи незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.

Валерія народилася 13 жовтня 1997 року в місті Славутич. Вона була молодою, життєрадісною, творчою та цілеспрямованою жінкою. Любила життя, мистецтво, тварин, мала безліч мрій і планів на майбутнє. Але найбільшим її скарбом були дві маленькі донечки — Кіра та Арина, для яких вона була цілим світом.

Валерія могла будувати своє майбутнє, виховувати дітей, радіти їхнім першим досягненням, обіймати їх перед сном і зустрічати кожен новий день поруч із ними. Та коли Україна опинилася перед загрозою, вона не залишилася осторонь.

У 2023 році Валерія добровільно долучилася до Добровольчого формування Славутицької територіальної громади, а восени 2025 року підписала контракт зі Збройними Силами України.

Свій військовий шлях вона розпочала у 118-й бригаді територіальної оборони, а згодом перевелася до 432-го окремого полку безпілотних систем. Валерія служила оператором безпілотних літальних апаратів, виконуючи важливі завдання із захисту нашої держави.

Вона свідомо обрала нелегкий шлях військовослужбовиці, поставивши захист рідної землі вище за власний спокій та безпеку. Вона була не лише військовослужбовицею, а й матір’ю, донькою, сестрою — людиною, на яку чекали вдома, яку любили й без якої тепер неможливо уявити життя її родини.

Валерія проходила службу на Дніпропетровщині та Сумському напрямку.

8 жовтня 2026 року в населеному пункті Дробишеве Краматорського району Донецької області життя Валерії трагічно обірвалося внаслідок ураження ворожим FPV-дроном.

До свого 29-го дня народження вона не дожила лише п’ять днів.

13 жовтня замість святкових привітань, квітів та обіймів рідні оплакували її загибель.

Найболючіше те, що дві маленькі дівчинки назавжди залишилися без мами.

Кіра та Арина більше ніколи не почують її голосу поруч, не відчують маминих обіймів, не побачать її усмішки на своїх днях народження. Вони зростатимуть із фотографіями, спогадами та розповідями про маму, яка стала на захист України.

Валерія віддала найдорожче, що мала, — власне життя. Вона не встигла здійснити всі свої мрії, побачити, як дорослішають її донечки, розділити з ними найважливіші миті їхнього життя.

Її історія — це історія української жінки, матері та Захисниці, яка не залишилася байдужою до долі своєї Батьківщини. Вона зробила свій вибір і стала на захист мільйонів українців, аби вони могли жити у вільній країні.

Ми не можемо повернути Валерію її дітям. Не можемо подарувати їй ще один день життя. Не можемо змінити той страшний день 8 жовтня.

Але ми можемо зберегти пам’ять про неї, її службу та самопожертву. Можемо зробити так, щоб її ім’я не загубилося серед тисяч імен тих, хто віддав життя за Україну.

Шановний пане Президенте України!

Просимо Вас розглянути питання про присвоєння солдату Збройних Сил України Степановій Валерії звання «Герой України» (посмертно) за її відданість військовій присязі, особистий внесок у захист України та самопожертву в боротьбі за свободу й незалежність нашої держави.

Для її донечок це звання стане свідченням того, що подвиг їхньої мами не забутий, що її мужність і відданість Україні вшановані на найвищому державному рівні. Щоб, коли дівчатка підростуть, вони могли з гордістю сказати: «Наша мама — Герой України. Вона віддала своє життя, захищаючи нашу Батьківщину».

Ми просимо не лише про високу державну відзнаку. Ми просимо про гідне вшанування жінки, яка мала жити, любити, виховувати дітей і мріяти, але стала на захист нашої держави та віддала за неї найдорожче.

Валерії назавжди 28. Її донечки назавжди залишилися без мами. А Україна назавжди втратила свою Захисницю.

Пам’ятаймо тих, хто віддав життя за нашу свободу. Не дозволяймо, щоб їхні імена залишилися лише в повідомленнях про втрату. Їхній подвиг заслуговує на нашу пам’ять, вдячність і гідне вшанування.

Просимо підтримати цю петицію та віддати належну шану Валерії Степановій.

Вічна пам’ять і слава Захисниці України!