Про присвоєння звання Героя України (посмертно) старшому лейтенанту Доброносу Віталію Вікторовичу

Шановний пане Президенте України!

Просимо Вас присвоїти звання Героя України (посмертно) старшому лейтенанту Доброносу Віталію Вікторовичу, офіцеру Державної прикордонної служби України, який у віці 22 років віддав своє життя за свободу, незалежність і майбутнє нашої держави.

Віталій присвятив майже все своє життя підготовці до захисту Незалежності та суверенітету України. Але, віддавши Батьківщині все, він так і не встиг прожити власне майбутнє життя.

Віталій народився 3 березня 2004 року в селі Будилка на Сумщині. Ще з дитинства він відрізнявся цілеспрямованістю, спортивним характером, товариськістю та наполегливістю. У 13 років він уже твердо вирішив пов’язати своє життя із захистом Батьківщини.

У 2017 році Віталій вступив до Сумського ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» імені І. Г. Харитоненка. Протягом чотирьох років він наполегливо вивчав військову справу, загартовував характер і готував себе до майбутньої служби.

Після закінчення ліцею він продовжив обраний шлях, вступивши до Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. Під час навчання виявляв активність, відповідальність і лідерські якості, брав участь у державних та міжнародних змаганнях із рукопашного бою, здобув почесне звання майстра спорту України. Йому довіряли командування відділенням, адже він умів вести за собою людей і користувався повагою товаришів.

У 2025 році Віталій отримав офіцерське звання лейтенанта. Він обрав шлях бойового командира, продовживши служити Україні вже не як курсант, а як офіцер, відповідальний за життя та безпеку своїх підлеглих.

Віталій брав активну участь у захисті державного кордону України на Костянтинівському та Добропільському напрямках Донецької області. Обіймав посаду заступника начальника прикордонної застави повітряної розвідки та корегування першого відділу прикордонної служби розвідувально-ударних безпілотних авіаційних комплексів третьої комендатури швидкого реагування головного відділу безпілотних систем військової частини 9938.

Він був не просто офіцером за званням. Він був командиром, який умів вести за собою людей, брав на себе відповідальність, професійно керував екіпажами безпілотних літальних апаратів і користувався глибокою повагою серед побратимів.

Був нагородженний Відзнакою Міністра оборони України – «ЗА ЗМІЦНЕННЯ ОБОРОНОЗДАТНОСТІ» та Головнокомандувачем Збройних Сил України – «ХРЕСТ ХОРОБРИХ», також відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України "Срібний Хрест"

21 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Святогорівка Покровського району Донецької області Віталій загинув унаслідок удару ворожого FPV-дрона.

Він був командиром, який розумів ціну небезпеки, але не відступав від свого обов’язку. Його життя обірвалося тоді, коли він виконував завдання із захисту України.

Йому було лише 22 роки.

Найболючіше в цій історії те, що Віталій майже з дитинства готувався до того, щоб захищати інших, але сам не встиг прожити життя, заради якого боровся.

Він присвятив юність військовому навчанню, роки — спорту та самовдосконаленню, молодість — службі Україні. Він здобував освіту, загартовував тіло й характер, став офіцером і командиром. Усе його життя було підготовкою до захисту Батьківщини.

Але він не встиг здійснити всі свої мрії, побачити майбутнє, яке будував, прожити роки, на які мав право. Не встиг побачити, яким стане світ після війни, і повернутися до рідних, які чекали на нього.

Війна забрала не лише молодого офіцера. Вона забрала сина в батьків, молодшого брата в сестри, побратима в його товаришів по службі. Вона обірвала життя людини, яка ще з дитинства готувалася захищати свою країну.

Ми не просимо нагороди, здатної компенсувати цю втрату. Такої нагороди не існує. Ми просимо державу гідно вшанувати його мужність, самовідданість, професіоналізм, лідерство та вірність військовій присязі.

Віталій пройшов шлях від хлопчика із села Будилка до офіцера-прикордонника, який командував людьми та виконував бойові завдання на небезпечних напрямках фронту. Він не просто говорив про любов до Батьківщини — він присвятив їй своє життя.

Просимо присвоїти старшому лейтенанту Доброносу Віталію Вікторовичу звання Героя України посмертно — за особисту мужність, відвагу, самовідданість, вірність військовій присязі та героїзм, проявлені під час захисту державного суверенітету й територіальної цілісності України.

Нехай його ім’я буде збережене в історії нашої держави. Нехай його шлях стане прикладом мужності, честі, відповідальності та відданості Україні для наступних поколінь.

Він віддав Україні своє майбутнє, так і не встигнувши його прожити.

Віталій Добронос. Старший лейтенант. Майстер спорту України. Офіцер, командир, син і брат. Захисник, який до кінця залишився вірним своїй Батьківщині.

Просимо гідно вшанувати його подвиг.

Вічна пам’ять. Вічна шана.
Слава Україні!