Присвоєння Бобулу Григорію Дмитровичу звання Героя України (посмертно)

ЕЛЕКТРОННА ПЕТИЦІЯ ДО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Щодо присвоєння Бобулу Григорію Дмитровичу звання Героя України (посмертно)

Я, рідний брат Бобула Григорія Дмитровича, звертаюся до Президента України з проханням присвоїти моєму братові найвище державне звання — Герой України (посмертно) — за особисту мужність, самовідданість, відданість українському народові та захист незалежності й територіальної цілісності України.

Бобул Григорій Дмитрович народився 19 жовтня 1997 року та загинув 16 квітня 2024 року, виконуючи бойове завдання із захисту України поблизу населеного пункту Бердичі Покровського району Донецької області. Йому було лише 26 років.

На момент загибелі Григорій проходив військову службу у Збройних Силах України, у військовій частині А4699 — польова пошта 47-ї окремої механізованої бригади. Він був старшим солдатом, сапером 2-го інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу 3-го механізованого батальйону.

Його свідомий вибір — захищати Україну

У 2022 році, коли Україна боролася за свою свободу та незалежність, мій брат прагнув стати на її захист. Він сам шукав можливість долучитися до оборони держави, звертався до різних структур, намагався вступити на військову службу, однак спочатку його не приймали.

Проте Григорій не відмовився від свого наміру. Він подав кандидатуру до територіальної оборони в Миколаєві. Спочатку йому відповіли, що з ним зв’яжуться, коли з’явиться місце. Через кілька місяців із ним зв’язалися, і він розпочав службу.

Згодом його військовий шлях продовжився в інших підрозділах. Спочатку він служив у територіальній обороні, потім перейшов до 67-ї бригади, а згодом продовжив службу в 47-й окремій механізованій бригаді разом зі своїм командиром.

Для мене це свідчить про його наполегливість і рішучість. Коли він бачив, що країна потребує захисників, він не стояв осторонь. Він шукав можливість бути корисним Україні та продовжував свій шлях, попри перешкоди.

Це був його особистий вибір — стати на захист своєї держави.

Попри проблеми зі здоров’ям, він прагнув служити

Мій брат мав проблеми зі здоров’ям, про які я знаю з власного досвіду. Я бачив його стан, допомагав йому та брав участь у його лікуванні. Наскільки я розумію з обставин, які мені були відомі, у мирний час стан його здоров’я міг стати серйозною перешкодою для проходження військової служби. Остаточна оцінка цих обставин має ґрунтуватися на медичних документах.

Я наводжу цей факт не для того, щоб порівнювати його з іншими військовими, а щоб пояснити, наскільки важливим для нього було бажання захищати Україну. Він мав власні труднощі, але не відмовлявся від прагнення допомогти своїй державі в найтяжчий для неї час.

Його рішення заслуговує на повагу, адже за ним стояла людина, яка хотіла бути потрібною своїй країні та її народові.

Ми були одне для одного родиною

Ми з Григорієм разом зростали в інтернатному закладі. Обоє були позбавлені батьківського піклування. У нас не було батьків, до яких можна було б звернутися в найважчі моменти життя. У нас були одне одного.

Ми разом переживали труднощі дитинства, підтримували одне одного й залишалися рідними людьми в усіх життєвих обставинах. Для мене він був не просто братом за документами. Він був моєю найближчою родиною, людиною, з якою мене поєднувало все пережите.

Тому його загибель стала для мене непоправною втратою. Я втратив рідного брата, з яким ми пройшли спільний шлях від дитинства.

Я розповідаю про наше життя не для того, щоб викликати жалість. Я хочу, щоб за його ім’ям побачили живу людину — людину зі своєю долею, труднощами, мріями та бажанням захищати Україну.

Мій брат не мав легкого життєвого шляху. Але він не дозволив пережитим труднощам визначити, ким йому бути. Він зробив власний вибір і став на захист держави.

Загибель під час виконання бойового завдання

16 квітня 2024 року поблизу населеного пункту Бердичі Покровського району Донецької області Григорій загинув під час виконання бойового завдання із захисту України.

На той час він служив сапером у складі інженерно-саперного підрозділу. За словами його побратимів, завдання групи було пов’язане з мінуванням мосту. Прошу, за можливості, врахувати цю інформацію та перевірити її за офіційними матеріалами військової частини.

Служба сапера в бойових умовах пов’язана з великою небезпекою та відповідальністю. Від роботи таких військовослужбовців залежать виконання бойових завдань, захист підрозділів і життя інших людей.

Григорій виконував свій військовий обов’язок у зоні бойових дій і віддав за Україну найдорожче — власне життя.

Йому було лише 26 років. Він мав би жити, будувати плани, мати майбутнє та дочекатися мирного часу. Але його життя обірвалося під час війни, захищаючи державу та її громадян.

За кожним повідомленням про загибель військовослужбовця стоїть людське життя, родина та історія, яку вже неможливо продовжити так, як вона могла б скластися. Історія Григорія — це історія людини, яка прагнула захищати Україну та загинула, виконуючи бойове завдання.

Нагороди та визнання його заслуг

Заслуги Бобула Григорія Дмитровича вже відзначені державою та військовою відзнакою.

Указом Президента України від 12 листопада 2025 року № 850/2025 Григорія Бобула нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Реквізити нагороди, які надані родиною:

* Знак ордена № 434833.
* Серія посвідчення ОК № 142056.

Також Григорій був відзначений почесною відзнакою «За оборону міста Бахмута» відповідно до наказу № 5227 від 6 грудня 2024 року.

Для мене ці нагороди є важливим визнанням його служби та внеску в захист України. Водночас я прошу розглянути питання про присвоєння йому найвищого державного звання з урахуванням усіх обставин його військового шляху, добровільного прагнення захищати державу, виконання бойових завдань та загибелі на фронті.

Я усвідомлюю, що кожне державне звання має присвоюватися на підставі встановлених критеріїв і належно підтверджених обставин. Саме тому прошу всебічно розглянути його службу, бойовий шлях та обставини загибелі.

Моє прохання до Президента України

Як рідний брат загиблого захисника, я прошу Президента України розглянути питання про присвоєння Бобулу Григорію Дмитровичу звання Героя України (посмертно) за його особисту мужність, самовідданість, відданість українському народові та захист незалежності й територіальної цілісності України.

Прошу врахувати:

* його свідоме прагнення долучитися до захисту України у 2022 році;
* наполегливість, із якою він шукав можливість проходити військову службу;
* його службу у Збройних Силах України та виконання бойових завдань у складі інженерно-саперного підрозділу;
* обставини його загибелі 16 квітня 2024 року поблизу Бердичів Донецької області;
* нагородження орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) та почесною відзнакою «За оборону міста Бахмута»;
* інші підтверджені документами обставини, які засвідчують його мужність, самовідданість і внесок у захист України.

Я не прошу про це лише тому, що він був моїм братом. Я прошу про гідне вшанування військовослужбовця, який прагнув захищати свою державу, виконував військовий обов’язок і загинув під час бойового завдання.

Для мене Григорій назавжди залишиться рідним братом, із яким ми пройшли непросте дитинство, підтримували одне одного та були одне для одного родиною. Для України він має залишитися в пам’яті як захисник, який зробив свій вибір і віддав життя за свою державу.

Прошу гідно вшанувати пам’ять Бобула Григорія Дмитровича та присвоїти йому звання Героя України (посмертно).

Вічна пам’ять і шана Григорію та всім захисникам України, які віддали життя за свободу й незалежність нашої держави.

Слава Україні!