Прошу Президента України присвоїти Богатирчуку Вячеславу Ігоровичу звання Герой України посмертно за мужність, відданість військовій присязі, бойові заслуги та самопожертву під час захисту незалежності й територіальної цілісності України. Слава, молодший сержант 36-ї окремої бригади морської піхоти, загинув 2 липня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу Дружківки Донецької області внаслідок удару ворожого FPV-дрона. Його бойовий шлях і нагороди заслуговують на належне державне визнання та гідне вшанування пам’яті Захисника.

Про присвоєння звання Герой України (посмертно) Богатирчуку Вячеславу Ігоровичу

Шановний пане Президенте України!

Я звертаюся до Вас із проханням присвоїти звання Герой України (посмертно) моєму чоловікові — Богатирчуку Вячеславу Ігоровичу, молодшому сержанту 36-ї окремої бригади морської піхоти.

Слава був Захисником, для якого військова присяга була не просто словами на папері, а справою честі. Він свідомо обрав шлях воїна, захищав українську землю, свій народ і майбутнє своєї родини. Він не шукав легшого шляху та не залишався осторонь, коли Україна потребувала своїх Захисників.

Його мужність, стійкість і відданість військовому обов’язку відзначені нагородами: орденом «За мужність» III ступеня, медаллю Міністерства оборони України «За поранення» (легке), відзнакою «За служіння Україні», відзнакою «За вірність морській піхоті» та нагрудним знаком командира 36-ї окремої бригади морської піхоти «Вірний завжди». Ці відзнаки є свідченням його служби та внеску в захист України.

2 липня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу Дружківки Донецької області мій чоловік загинув унаслідок удару ворожого FPV-дрона. Він віддав своє життя, виконуючи військовий обов’язок перед Україною.

За званням, нагородами та військовими документами стоїть не просто ім’я. Стоїть людина, яка мала мрії, плани, кохану дружину та дитину, якій потрібен батько. Стоїть воїн, який уже ніколи не повернеться додому, не обійме рідних і не побачить, як зростає його дитина.

Для мене Слава — не просто загиблий військовослужбовець у списку. Він — моє кохання, мій чоловік, батько нашої дитини та частина мого життя, яку в мене забрала війна. Та попри нестерпний біль утрати, я звертаюся не лише як дружина, яка втратила найдорожчу людину. Я звертаюся як громадянка України, яка вимагає гідного вшанування подвигу її Захисника.

Я розумію, що звання Героя України є найвищою державною відзнакою і має присвоюватися за виняткові заслуги. Саме тому прошу не залишити без належної уваги бойовий шлях Слави, його нагороди, мужність, відданість присязі та обставини загибелі під час виконання бойового завдання.

Загибель не повинна стати причиною забуття. А подвиг воїна не повинен залишитися лише болем його родини. Держава має пам’ятати тих, завдяки кому вона продовжує жити, боротися й бути вільною.

Я не прошу повернути мені чоловіка — цього не може зробити жодне рішення. Але прошу зробити те, що в силах держави: гідно оцінити його службу, вшанувати його самопожертву та зберегти його ім’я серед тих, хто віддав життя за Україну.

Прошу Вас розглянути питання про присвоєння Богатирчуку Вячеславу Ігоровичу звання Герой України посмертно — за особисту мужність, відданість військовій присязі, захист незалежності й територіальної цілісності України та самопожертву під час виконання бойового завдання.

Слава назавжди залишиться в строю — у пам’яті побратимів, у серці своєї родини та в історії України. Але я хочу, щоб його ім’я було вшановане не лише словами пам’яті, а й належним державним рішенням.

Він віддав за Україну найдорожче — своє життя. Прошу Україну гідно вшанувати свого Захисника.

Вічна пам’ять і слава Герою України — Богатирчуку Вячеславу Ігоровичу!